АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ «ТУРОПЕРАТОР – ТУРАГЕНТ - ТУРИСТ»

Надворі літо, час для відпочинку та розваг. В сучасних реаліях реалізувати свої плани нам допомагають турагенти або туроператори, відносини із якими не рідко стають спірними.

Крім цього,  дана проблема є надзвичайно актуальною, враховуючи те, що туристичний бізнес є однією з найбільш динамічних галузей, що швидко розвиваються у світовому господарстві.

Конфлікти та спори між туристом, турагентом чи туроператорм є звичним явищем. Ситуації, котрі не можуть бути врегульовані у порядку внутрішньокорпоративного діалогу, повинні розглядатися судами. Останні відповідно до принципу верховенства права і закону повинні забезпечити об’єктивний, незалежний та справедливий розгляд справ з метою захисту прав та інтересів сторін.

Варто виділити деякі загальні тенденції, котрі спостерігаються у розгляді і вирішення даної категорії справ:

По-перше, предмет позову. В більшості своїх випадків, якщо позивачем є турист, то його позовні вимоги зводяться до відшкодування майнової та моральної шкоди, викликаної неналежний або взагалі невиконанням зобов’язання туроператора чи турагента. Інша ситуація зазвичай виникає при конфлікті турагента з туроператорм, чи навпаки. В цьому випадку предметом позову є стягненя коштів, заборгованості.

По-друге, значення договорів. Вони в даних спорах відіграють ключову роль. Недаремно ЦК України (ст. 526) на перше місце серед регуляторів цивільних відносин взагалі і відносин, що складаються при виконанні зобов'язання зокрема, поставив договір. Саме тому, суди повинні ґрунтовно та детально вивчати зміст договорів, адже їхні положення, щодо правовідносин між сторонами часто є ключем для правильного вирішення справи. По відношенню до законів, положення договорів є спеціальними нормами. Відповідно до теорії права у разі виникнення колізії між спеціальними і загальними нормами, пріоритет мають перші. В нашому випадку, не слід забувати, що положення договорів не мають сили закону, тому їх зміст повинен бути в межах дозволеної поведінки, яка визначається законодачими актами.

По-третє, залежно від суб’єктів, які беруть участь у спорі, судове провадження може здійснюватися як в судах загальної юрисдикції, так і в господарських судах. Суди загальної юрисдикції зазвичай розглядають справи, якщо однією із сторін провадження є турист. Господарські ж суди розглядають справи між турагентом і туроператором, адже останні зазвичай здійснюють свою діяльність як юридичні особи або справи пов’язані із питаннями, що стосуються договорів (ст. 12 ГПКУ).

По-четверте, якщо позов туриста задовольняється у частині майнових претензій, то  перешкод у задоволенні вимог по відшкодуванню моральної шкоди практично не існує. Підставою для цього є ст. 23 ЦКУ,  ст. 24 ЗУ  „Про захист прав споживачів”, ст. 33 ЗУ «Про туризм»  та інші норматиіно-правові акти.

По-п’яте, розподіл відповідальності між туроператором і турагентом. В разі виникнекння суперечностей між згаданими суб’єктами туристичної діяльності варто пам’ятати, що турагент діє від імені тур­оператора, права й обов'язки за зобо­в'язанням набуває саме туроператор, тому від­повідальним перед туристом залишається він. Однак, у випадку здійсненя протиправних дій, порушення законодавства в галузі туристичної діяльності або при неналежному наданні туристичної послуги чи порушенні умов договору відповідальність може набувати турагент (ст. 32, 33 ЗУ «Про туризм»). Однак, на практиці виникають ситуації, коли важко здійснити розмежування  їхньої відповідальності, що потребує удосконалення положень законодавства та детальної і грамотної регламентації умов договорів.   

По-шосте, проблема визначення відповідача. Продовжуючи думку попереднього положення, варто зазначити, що виникають ситуації, коли турист подаючи позов не знає кому його адресувати. Туроператори перекладають відповідальність на турагентів, і навпаки. Наслідком цього є те, що суди не приймають позовних заяв за необгрунтованістю. Це значно обмежує туриста у захисті своїх прав і свобод. Вирішення цієї проблеми лежить у підвищенні правової культури населення та наданні якісних послуг юристами.

По-сьоме, субагентські договори. Проблема полягає в тому, що туроператори часто заявляють, що ніяких договорів з турсубагентами не укладали, тому не уповноважували останніх на ведення діяльності від свого імені. Відповідно до закону туроператори звичайно несуть відповідальність, тому судам необхідно правильно з’ясовувати обставини справи. 

Існують ще безліз ньюансів стосовно даної категорії справ, однак вони проявляються в конкретно визначених випадках. 

Овод Андрій (с)