Можливість неупередженого та об’єктивного розгляду справи є
однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Учасники справи
наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення
відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому
провадженні.
Законом України «Про внесення змін до Господарського
процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України,
Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №
2147-VIII від 03.10.2017 р. (далі – Закон)
було докорінно змінено та уніфіковано в
межах відповідних судочинств порядок вирішення заяви про відвід судді.
Як відомо, чинний Закон передбачає порядок відповідно до
якого, якщо суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, то
вирішення цього питання здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що
розглядає справу і визначається в порядку автоматизованого розподілу справи.
Простіше кажучи, відмова у задоволенні заяви учасника справи про відвід означає
передачу її іншому судді для прийняття остаточного рішення з цього
процесуального питання.
Практика заявлення і розгляду відводу судді за «новими
правилами» викликала об’єктивну необхідність в аналізі цього правового
інституту на предмет співвідношення права особи на незалежний суд та
зловживання процесуальними правами.
