ПРОЦЕСУАЛЬНЕ РІЗНОЧИТАННЯ У ПОВНОВАЖЕННЯХ СУДУ ЗАЛИШАТИ ПОЗОВ БЕЗ РОЗГЛЯДУ ЧЕРЕЗ НЕЯВКУ ПОЗИВАЧА НА СТАДІЇ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розгляд справ у судах першої інстанції переважно відбувається із засіданнями, і лише незначна частина справ вирішується у так званому «письмовому провадженні».

Процесуальний закон для кожного виду судочинства передбачає однаковий юридичний наслідок, якщо позивач ігнорує призначені засідання. За певних умов, суд залишає такий позов без розгляду.

Однак, недосконалі формулювання в процесуальних законах, які регламентують тотожні відносини, а також відмінні правові висновки касаційних судів – створили дискусію правозастосування там, де здавалося її не може бути.

ПИТАННЯ (НЕ)НАЛЕЖНОСТІ ВІДПОВІДАЧА ТА РОЛЬ СУДУ В ЙОГО ВИРІШЕННІ

Вже усталеним у численних правових висновках Верховного Суду є те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відтак, суди відмовляють у задоволенні позовів, якщо вони спрямовані до неналежних відповідачів, тобто, тих, які не мають відповідати за пред`явленими вимогами.

При цьому, позивач про таку встановлену судом «неналежність» часто дізнається лише з повного тексту рішення або навіть за результатами його перегляду, коли вже позбавлений можливості залучити співвідповідача або ж замінити відповідача на належного, адже реалізація такого права обмежується стадією підготовчого провадження.