ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХІХ – У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Означена проблема є надзвичайно актуальною сьогодні. Молода Українська держава, яка не має великого досвіду у сфері державно-правового будівництва часто припускається великих помилок. Лише розуміння та переосмислення досвіду наших  попередників надає  можливість  уникнути значних помилок.

Національно-визольний рух наприкінці ХІХ – першій чверті ХХ ст. відігравав важливу роль  в процесі формування державно-правової думки в Україні.

Суспільство по-різному бачило майбутнє Української держави.
Одні вчені і політичні діячі дотримувались політико-правових поглядів ліберально-демократичного спрямування, інші - ліберально-радикальних; одні бачили Україну самостійною, інші в союзі з іншими державами. Ідеалом форми державного правління для одних була монархія, а комусь імпонувала республіка; хтось стояв на засадах федералізму, а хтось централізму.

Національний рух лише вступив в першу фазу свого формування. Державно-правова думка не була єдиною, цілісною, а відображала погляди  та інтереси різних верств і груп  населення. Консолідація суспільного руху і формування окремих політичних напрямків (ліберального, демократичного, радикального; самостійницького чи автономістського) почалися пізніше.

Українська державно-правова думка мала свої особливості. В поглядах науковців є виразним прагнення до загальногуманітарних  цінностей: справедливості, рівності, братерства та свободи. Ці ідеї виражені в працях М. Костомарова, Т. Шевченко, П. Юркевич, Лесі Українки.

Надзвичайно поширеною була ідея федерації. Так, М. Костомаров бачив майбутнє України у складі федерації християнських слов'янських народів. Г. Андрузький запропонував ідею слов´янської федерації, до якої входила б  Україна з Причорномор´ям, Кримом і Галичиною, як окремим штатом. М.Драгоманов, надаючи великого значення громаді, чітко визначив основні напрями і засади її діяльності: «В культурі — раціоналізм, в політиці — федералізм, в соціальних питаннях — демократизм». Ідеалом  В. Подолинського була Україна  у федеративному зв’язку слов’янських демократичних республік. М. Ковалевський та В. Липинський  стояли на унітарних засадах побудови держави.

По-різному розуміли принцип  розподілу влади. Драгоманов на рівні центральних органів передбачав розподіл влад на законодавчу і виконавчу. Таку ж позицію поділяв М. Ковалевський. На противагу їм О. Терлецький стверджував, що законодавчу, виконавчу, судову влади слід зосередити в руках громади, яка вершитиме суд та право. За С. Полодинським громада виступатиме основою для  ведення господарства та органом політичного самоврядування, що поєднуватиме в собі законодавчу, виконавчу та судову владу.

Існували різни погляди на форми державного правління. Так, прихильниками республіки були О. Терлецький ("соціально-справедлива республіка"), Леся Українка (за зразком Швейцарської конфедерації), Т.Шевченко ("буржуазна республіка"), М. Грушевський ("самоврядна, демократично-представницька республіка"), М. Порш ("конституційна федеративна народна республіка"). З іншого боку, М. Ковалевський, В. Липинський, С. Томашківський виступали за мирний розвиток на основі конституційної монархії.

Державно-правові уявлення у своїй основі мали різний характер:  радикальний та ліберальний. До першого можна віднести С. Подолинського, І. Франка, Ю. Бачинського, М. Драгоманова, С. Петлюру, Д. Донцова та інших. До другого – Б. Кістяківського. М. Грушевського, В. Винниченка, В. Старосольського. В основі радикальної течії лежала активна боротьба, революція, докорінні зміни, реформи, а в основі ліберальної – спокійний характер діяльності, поступові перетворення.

В загальному більшість науковців, мислителів підтримували ідеї демократизму, верховенства права та конституціоналізму.

 Ключовою  проблемою національно-визвольного руху була наявність двох течій – незалежницької та автономістської, що розділяло  його. М. Драгоманов, М. Ковалевський вважали Україну ще не готовою до незалежності, тому вона мала задовольнитися автономією. М. Грушевський та В. Винниченко (до 1918 р.) також виступали за національно-культурну автономію України у складі Росії, пов´язували здобуття українським народом свободи з перетворенням Росії в демократичну правову державу. На противагу їм О.Терлецький започаткував ідеї повної політичної самостійності («політичної відрубності») України.  Ю. Бачинський перейняв та розширив ці ідеї. Згодом лозунги цього вчення запозичив М. Міхновський, вклавши в них зовсім інший правовий і політичний зміст. Д. Донцов сформулював ідеологію нового "інтегрального націоналізму", а М. Сціборський був автором цієї політичної доктрини. В основі цих ідей лежала повна незалежність, самостійність, соборність українських земель. Пріоритети нації, за словами ідеологів, є вищими за інтереси особистості, а головна мета звільнення України від загарбників.

Тема становлення державно - правової думки в Україні наприкінці ХІХ – у першій чверті ХХ століття зазнавала різної інтерпретації в різні часи. Так, в радянський період її трактували зовсім по-іншому, або ж зовсім забороняли говорити по неї, вбачаючи в цьому національний або контрреволюційний ухил. В наш час це питання зазнає надмірних перекручувань та заангажованості.

Тому, на сьогоднішній день ця тема є відкритою для обговорення і дослідження. Вона потребує детального вивчення науковцями, щоб ми могли повністю та об'єктивно її оцінити.

Овод Андрій (с)