УМОВИ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Оновлений конституційний статус органів прокуратури змінив характер та завдання їх діяльності. Так, в п. 3 ст. 131¹ Конституції України одним із завдань прокуратури визначається «представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом».

Вважаємо, що слід виокремити такі умови представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, тобто ті обставини, за яких може бути реалізований механізм прокурорського представництва:

1) умова суб’єктної належності. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Разом з тим не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. Оскільки ця норма не дає уявлення про зміст понять, що в ній зазначені, її застосування видається більш ніж сумнівним. Законодавцю треба наповнити термін «державні компанії» реальним змістом для того, щоб його можна було успішно використовувати на практиці [Ясиновська О.С. Представництво прокурором інтересів державних господарських об'єднань // Економіка та право. – 2016. – № 3(45). – C. 99]. В Указі Президента України від 7 листопада 2001 року № 1049/2001, державні (національні) акціонерні та холдингові компанії все ж об’єднано під загальним терміном «державні компанії». З цієї позиції обмеження права прокурора на представництво інтересів державних та комунальних підприємств є необґрунтованим, а визначальним має стати аналіз установчих документів.

Іншою проблемою є можливість представництва прокурором інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування. Судова та прокурорська практики свідчать, що основою вирішення цієї проблеми є рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99, відповідно до якого поняття «інтереси держави» є оціночним та надає прокурору право щоразу самостійно визначатися в чому полягає його порушення. Розвиваючи таку позицію, М. Руденко, В. Валюх, Ю. Безмащук підтримують ідею представництва прокурором інтересів суб’єктів господарювання приватної форми власності, коли їх правовий статус є особливо важливим для держави.

2) умова дефекту механізму правового захисту відповідного публічного інтересу щодо громадян і щодо держави. Зважаючи на вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва, роль прокурора в цій сфері носить допоміжний характер по відношенню до профільних суб'єктів владних повноважень, які відповідно до вимог оновленого законодавства уповноважені самостійно звертатися до суду.

Попри передбачену Законом України «Про прокуратуру» та ГПК України можливість представництва прокурором інтересів громадян, реалізація фактично є неможливою в силу контраверсії передбачених підстав для такого представництва та особливостей складу учасників господарського процесу.

Оскільки недосягнення повноліття, недієздатність або обмежена дієздатність виключають можливість особи набути статусу суб’єкта підприємницької діяльності, то і представляти останніх прокурор не може у господарському судочинстві. Обмеження представницької функції прокуратури відповідно до конституційної реформи щодо правосуддя, яке передбачає збереження за прокуратурою представництва лише інтересів держави, загалом ніяким чином не позначиться на участі прокурора у господарському судочинстві [Лапкін А.В. Участь прокурора у господарському судочинстві // 25 років господарській юрисдикції в Україні: досвід та перспективи: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (м. Харків, 20 трав. 2016 р.) – Х.: Право, 2016. – С. 82]. Важливо, що в Проекті змін до ГПК України від 23.03.2017 пропонується залишити за прокурором лише представництво інтересів держави.

3) умова юрисдикційного санкціонування представництва прокурором публічних інтересів у суді. Аналіз абз. 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 29 ГПК України дає змогу визначити те, що прокурор здійснює представництво лише після того як обґрунтує в суді наявність відповідних підстав, а суд їх підтвердить. Невиконання прокурором вимог щодо надання обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої позовної заяви.

Буквальне тлумачення положень законодавства не дає підстав стверджувати, що таке підтвердження в обов’язковому порядку вимагає звернення прокурора до суду із самостійним процесуальним документом, який містить лише таку вимогу до суду, і що таке підтвердження повинно бути окремою процесуальною дією суду.

На нашу думку, належним підтвердженням підстави для здійснення представництва є прийняття позову, скарги, заяви та відкриття провадження судом. Саме в цих процесуальних документах прокурор повинен здійснювати обґрунтування.  Для участі ж у справі, провадження в якій уже порушено, згідно з ч. 3 ст. 29 ГПК України, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву.

4) умова попереднього узгодження прокурором представництва інтересів відповідних суб’єктів у суді [Стефанчук М. Підстава та умови представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді // Вісник прокуратури. – 2016. – №4 (178). – С. 75, 77]. Так, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про прийняте рішення щодо здійснення представництва громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень, які можуть оскаржити наявність підстав для представництва. Звертаємо увагу, що оформлення відповідного повідомлення здійснюється в довільній формі.

Отож, відповідно до оновленого правового статусу, участь прокурора щодо захисту інтересів держави в господарському судочинстві набула виняткового та допоміжного характеру. Умови представництва найповніше розкриваються через суб'єктну належність, дефект механізму правового захисту, юрисдикційне санкціонування та попереднє узгодження.

  

  © Овод Андрій, Київ, квітень 2017