У
процесі реформування української ринкової економіки акціонерне товариство є
однією із можливих організаційно-правових форм діяльності суб’єктів
господарювання, за якими закріплені об’єкти державного майна.
Частиною
2 ст. 22 Господарського кодексу України (далі – ГК України) [1] та п. 2
Методики визначення частки державного сектору у складі економіки, затвердженої
наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [8] закріплено
те, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що
діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у
статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину,
яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих
суб'єктів.
Дещо
іншої думки дотримується І.А. Галіахметов, який виділяє три види акціонерних
товариств за участю держави, а саме:
1)
капітал на 100% належить державі (ст.ст. 4, 6 ЗУ «Про акціонерні товариства» [3], ст.ст. 1, 6 ЗУ «Про холдингові компанії в Україні» [4]);
2)
державі належить контрольний пакет акцій (п.6 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про акціонерні
товариства»);
3) акції,
котрі належать державі, не утворюють контрольного пакету.[10, С. 113]
Така
позиція не видається зовсім вдалою, адже, ведучи мову про останній вид, можна
припустити, що акціонерне товариство навіть з міноритарною часткою участі
держави слід відносити до державного сектору економіки.
Слід
наголосити, що дискусія про класифікацію впливає лише на обсяг
організаційно-господарських повноважень, однак аж ніяк не на зміст правомочностей
щодо майна, закріпленого за його власником.
Відповідно
до ст. 329 Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) [2], юридична особа публічного права набуває право
власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у
власність на підставах, не заборонених законом. Тобто, власником стає юридична
особа, а не держава чи територіальна громада.
Задля
уникнення непередбачуваних ризиків, ГК України закріплює інші, похідні речові
права. Так, для державного сектору економіки характерним є закріплення майна за
суб’єктами господарювання на основі речових прав – господарського відання або
оперативного управління, які забезпечують нерозривний зв’язок із його власником
– державою. Не вдаючись до розкриття проблематики правової природи цих речових
прав, що явно виходить за межі нашого дослідження, слід зазначити, що
використання цих титулів не викликає сумніву в діяльності державних унітарних
підприємств, казенних підприємств. Однак, як бути з господарськими
товариствами, які мають суттєво відмінну правову природу?
Особливо
виразно такий висновок підтверджується ст. 11 ЗУ «Про акціонерні товариства»,
відповідно до вимог якої статутний капітал акціонерного товариства формується
шляхом оплати акцій, що розміщуються при його заснуванні. У результаті виконання
договорів купівлі-продажу акцій товариство як їх продавець стає власником
майна, що надійшло в порядку оплати акцій. Однак при конструюванні правового
режиму акціонерних товариств за участю
держави законодавець такого підходу дотримується не завжди.
Аналіз
чинного законодавства України дає підстави зробити висновок, що акціонерне
товариство за участю держави можуть створюватись такими трьома способами, а
саме:
1)
державою одноосібно або з іншими засновниками в загальному порядку –
шляхом оплати вартості акцій, що
розміщуються під час заснування товариства;
2)
державою одноосібно на базі вже наявних одного або кількох державних
підприємств, акціонерних товариств, майно або акції яких вносяться до
статутного капіталу такої компанії;
3)
у результаті капіталізації банків.
При
першому способі акціонерне товариство може бути створено тільки за умови, що
розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків його статутного
капіталу, що підтверджується ч. 7 ст. 11 ЗУ «Про управління об'єктами державної
власності» [5]. Причому, виходячи зі змісту ч.
5 ст. 22 ГК України, таке акціонерне товариство буде суб’єктом державного
сектору економіки і, якщо базуватись на вищенаведеній нормі ГК України, не
може володіти майном на праві власності,
а лише на титулах господарського відання чи оперативного управління.
З
використанням другого способу в Україні виникли і виникають такі різновиди акціонерного товариства (далі - АТ) за участю
держави:
1)
АТ, створені в процесі приватизації на підставі ЗУ «Про приватизацію державного
майна»;
2) АТ, створені в процесі корпоратизації на
підставі Указу Президента України «Про корпоратизацію
підприємств» від 15.06.1993 № 210/93, або наразі на підставі Порядку
перетворення унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 29.08.2012 № 802;
3)
Державні акціонерні компанії і Національні акціонерні компанії, підставами
створення яких були постанови Кабінету Міністрів України та укази Президента
України про поіменовані АТ;
4)
холдинг, створення якого регулюється ЗУ «Про холдингові компанії в Україні»;
5)
публічне АТ, створення якого передбачено
Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства
залізничного транспорту загального користування».
Третій
спосіб створення АТ за участі держави було реалізовано при виконанні Закону України «Про першочергові заходи щодо
запобігання негативним наслідкам
фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України». Аналіз законодавства та практики його застосування свідчить, що таким
АТ майно може належати і на праві
власності, і на праві господарського відання, і навіть одночасно на обох
правових режимах.
І.А.
Селіванова вважає, що немає жодного розумного обґрунтування того факту, що АТ
за участю держави, на відміну від АТ без такої участі, чинне законодавство не
визнає власником майна. Тому закон має чітко визнати власниками свого майна АТ суб’єктів
державного сектору економіки. У цьому випадку держава легально і прозоро
отримує корпоративні права у власність, через механізм реалізації яких вона має право, як і всі інші
акціонери, впливати на управління товариством. Тому на її думку слід визнати,
що в державному секторі економіки підставою використання майна, крім права господарського відання та
права оперативного управління є і право
власності, що потребує відповідного доповнення п. 5 ст. 22 ГК України. [11, С. 73-74]
Для
більш зрозумілого і коректного визначення відносин власності, що складаються
при створенні державних акціонерних товариств, В. Полюхович зазначає, що
власність акціонерних товариств відповідно до вищезазначених положень
законодавства базується на конструкції так званої «розчепленої» власності, коли
титул власності — акції і сама власність — безпосередні майнові об’єкти,
майнові права, гроші тощо є різними самостійними об’єктами власності і належать
різним особам — державі Україна (яка є учасником цивільних відносин згідно зі
ст. 2 ЦК України) і акціонерному товариству. І згідно з чим акціонер — держава
Україна — є власником (носієм титулу власника) лише акцій як окремого об’єкта
цивільних прав (ч. 1 ст. 177 ЦК України), а безпосередньо майно є приватною
власністю (ч. 1 ст. 325 ЦК України) самого акціонерного товариства відповідно
до його статусу господарського товариства. Ця позиція знаходить своє
підтвердження в ст. 3 ЗУ «Про управління об’єктами державної власності», де
серед переліку об’єктів управління державної власності визначені наступні
об’єкти майнових прав, що юридично пов’язані з господарськими товариствами та
перебувають у державній власності:
«корпоративні права, що належать державі у статутних фондах
господарських організацій; державне майно, що перебуває на балансі
господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося
після ліквідації підприємств та організацій».
Тобто
зі змісту наведеної норми логічним є висновок про те, що державне майно, яке
увійшло до статутного фонду акціонерного товариства в обмін на корпоративні
права, не є об’єктом права власності держави, а відповідно є об’єктом права
власності господарського товариства.
Таким
чином, держава у особі уповноваженого органу є власником акцій акціонерного
товариства, а тому можна стверджувати, що ці акцїі та відповідні їм
корпоративні права перебувають у державній власності. В той самий час власником
майна державного акціонерного товариства є саме товариство як юридична особа і
відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України така власність належить до приватної.
Саме тому в суворому розумінні положень законодавства України державне
акціонерне товариство стосовно своїх майнових об’єктів, прав, коштів тощо саме
є суб’єктом приватної власності. Ця особливість відносин власності при
створенні акціонерних товариств є найбільш суттєвою економіко-правовою ознакою
відмінності юридичного статусу юридичних осіб приватного права від юридичних
осіб публічного права, які має право створювати держава (ст. 167 ЦК України), а
саме відмінності правового режиму майна державних акціонерних товариств від
правового режиму майна державних унітарних підприємств, державних комерційних
підприємств, казенних підприємств. [12, С. 12-13]
У
своєму листі «Роз’яснення порядку реєстрації прав власності на об’єкти
нерухомого майна залежно від форм власності» [9] Міністерство юстиції України констатувало
протилежну позицію, згідно якої державне майно, передане до статутного фонду
державних акціонерних товариств, залишається у державній власності і відчуження
його можливе тільки органами приватизації через визначені законом
приватизаційні процедури. У зв’язку з цим власником майна, переданого до
статутного фонду державного акціонерного товариства, є держава в особі Кабінету
Міністрів України (чи іншого органу виконавчої влади, який виступив засновником
такого товариства), майно якої передано до статутного фонду державного
акціонерного товариства.
Видається,
що чітке вирішення цієї проблеми не є можливим з огляду на діаметрально
протилежні підходи щодо визначеного нами питання господарським і
приватизаційним законодавством.
Так,
щодо акціонерних товариств, які є одним із видів господарських товариств, в ст.
12 ЗУ «Про господарські товариства» [7] чітко
закріплено, що товариство є власником
майна, переданого йому
учасниками у власність як вклад
до статутного (складеного) капіталу.
З
іншого боку, законодавство про приватизацію не містить у собі такої підстави
зміни державної форми власності майна на приватну, як передання такого майна як
внеску до статутного фонду (капіталу) створеного акціонерного товариства.
Аналіз
положень нормативно-правових актів, які стосуються приватизації державного
майна, дає підстави Ю. Дзері зробити висновок, що зміна державної форми
власності може відбуватися виключно шляхом приватизації. У свою чергу,
корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у
господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна,
переданого державою до їх статутного фонду (капіталу).
Так,
відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» [6] до об’єктів державної власності, що підлягають
приватизації, належать, у тому числі акції (частки, паї), що належать державі у
майні господарських товариств та інших об’єднань.
Окрім
цього, Ю. Дзера слушно підкреслює те, що майно створюваного акціонерного товариства
до закінчення процедури приватизації буде перебувати на тому титулі з якого
здійснюється перетворення до завершення усіх реєстраційно-дозвільних процедур.
Наприклад, державне майно, яке закріплювалося за корпоратизованим державним
комерційним підприємством на праві господарського відання, до завершення
процедури приватизації, буде перебувати у створюваного акціонерного товариства
на праві господарського відання. [13, С. 60,
61.]
Беручи
до уваги все вищевикладене, можна зробити висновок про те, що складність у
розумінні правової природи майна державного акціонерного товариства пов’язана перш за все із недосконалістю законодавства. Дотримуючись
букви закону, з одного боку, акціонерне товариство як один із видів
господарського товариства набуває у приватну власність майно передане йому
засновниками, з іншого боку, лише наявність факту такої передачі не можна
розглядатися як підставу для зміни державної форми власності. Видається за
доцільне прислухатися до тих науковців, які пропонують застосовувати до
подібних правовідносин конструкцію «розчепленої власності», за якою акціонерне
товариство є власником майна, а акціонер в особі держави – акцій, які
посвідчують відповідні права. Таким чином, можна стверджувати про складну
природу, дихотомію правового режиму майна державних акціонерних товариств.
Список використаних джерел:
1.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної
Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144.
2.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради
України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356.
3.
Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384.
4.
Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 № 3528-IV //
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 34, ст.291.
5.
Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V // Відомості Верховної
Ради України (ВВР), 2006, N 46, ст.456.
6.
Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII //
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 24, ст. 348.
7. Закон України «Про
господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради
України (ВВР), 1991, N 49, ст.682.
8. Наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України «Про
затвердження Методики визначення частки державного сектору у складі економіки»
від 20.12.2012 № 1466 // Офіційний вісник
України від 01.02.2013, № 6, стор. 201,
стаття 219.
9. Лист
Міністерства юстиції України «Роз'яснення порядку реєстрації прав власності на
об'єкти нерухомого майна залежно від форм власності» від 11.01.2007 № 19-32/2 // Бізнес:
законодавство та практика 2007 р., № 7, стор. 16.
10.
Галіахметов І.А. Адміністративно-правове регулювання відносин в економічному
обороті Україні: проблеми управління об’єктами державного майна // Часопис Київського університету права № 2011/1. – С. 113-116.
11.
Селіванова І.А. Правові підстави використання державного майна в господарській
діяльності // Право та інновації №4 (8) 2014.
– С. 72-79.
12.
Полюхович В. Визначення державних акціонерних товариств як юридичних осіб
приватного права // Юридична України № 12/2014. - С. 10-14.
13.
Дзера Ю. Особливості правового режиму майна, переданого державою до статутного
фонду (капіталу) акціонерного товариства у результаті корпоратизації державного
унітарного підприємства // Юридична
Україна №4/2010. – С. 59-63.
© Овод Андрій, Київ, грудень 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар