ПЕРСПЕКТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ В НОВІЙ РЕДАКЦІЇ

У статті пропонується вирішення актуальних проблем господарського права України шляхом розроблення і прийняття нової редакції кодифікованого акта. Автором виділено та проаналізовано окремі напрями перспективних розробок в змісті нового Господарського кодексу України, їх особливості та проблематику реалізації.

Ключові слова: нова редакція Господарського кодексу України, кодифікований акт, державне регулювання економіки.

 

Останні суспільно-політичні виклики в Україні вимагають якісної та швидкої реакції в реформуванні публічного управління, правового регулювання та економічного зростання вітчизняної господарської системи.

На думку значної частини суспільства, зменшення ділової активності суб'єктів господарювання, гальмування розвитку підприємництва і зниження ефективності суспільного виробництва є відображенням неналежного законодавчого забезпечення функціонування економіки. Як каже народна мудрість: «Диму без вогню не буває». Дійсно, недосконалість та невідповідність духу часу присутні в змісті як матеріального, так і процесуального господарського законодавства. Однак інша народна приказка застерігає: «Сім разів відміряй - один раз відріж». Погляди скептиків існування Господарського кодексу України не знаходять достатнього логічного обґрунтування і зачасту викривляють ідеї дерегулювання економіки чи співвідношення сфери господарського права з іншими галузями права. Досвід ж становлення високорозвинутих  країн підтверджує, що найкращих результатів економіка може досягти за умови гармонійного поєднання механізмів державного управління та саморегулювання.

Увага фахівців та суспільства зосереджені на активному обговоренні ідеї скасування чи доцільності збереження Господарського кодексу України [2]. Однак мало хто пропонує конструктивні шляхи вирішення цієї проблеми. На нашу думку, лише створення і затвердження нової редакції Господарського кодексу України дозволить вивести модель правового регулювання економіки на якісно новий рівень.

Отож, першим блоком проблем є розроблення правильної юридичної конструкції нового Кодексу.

Перш за все, в новій редакції Господарського кодексу України (далі – ГК України) слід застосувати конструкцію традиційного поділу системи галузі права на Загальну і Особливу частини. Норми останньої мають регулювати особливості здійснення господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарювання, а також спеціальні режими господарювання, шляхом юридично і логічної правильної побудови змісту.

В. С. Щербина наголошує на важливості структурних змін Кодексу. Наприклад, глава 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» навряд чи повинна бути в розділі ІV «Господарські зобов’язання», а глава 28 «Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно - конкурентного законодавства» — у розділі V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» тощо [6, c. 16].

Що ж до самої назви кодексу, то вважаємо, що на відміну від давно пропонованих «Комерційний», «Торговий» чи «Економічний», назва «Господарський» кодекс є відображенням традицій вітчизняної правової системи та гармонійного поєднання правового регулювання комерційної і некомерційної діяльності в межах одного нормативно-правового акта.

Другий блок проблем пов’язаний із співвідношенням ГК України з ЦК України та іншими законодавчими актами.

Щодо пріоритету норм обох кодексів дискусії точаться з часу їх прийняття. З одного боку, ч. 2 ст. 9 ЦК України [3] закріплює вищу юридичну силі за положеннями ГК України як спеціального закону, а з іншої сторони, в теорії права спеціальна норма не може суперечити загальній нормі, а повинна лише розкривати її зміст.

Вищий господарський суд України в своєму інформаційному листі «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211 [4] зазначає, що для вирішення даного питання слід виходити з того, що при правозастосуванні    застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина,  за  змістом  якої  і  визначається  чи  є  ця  норма  (її частина)  спеціальною чи загальною.

Не вдаючись до глибокого аналізу змісту Кодексів, неозброєним оком помітні колізії в правовому регулюванні норм, що стосуються способів захисту прав (ч. 2 ст. 16 ЦК України – ч. 2 ст. 20 ГК України), порядку припинення юридичної особи (суб’єкта господарювання) (104-108 ЦК України – ст. 59 ГК України), визначення складу збитків (ч. 2, 3 ст. 22 ЦК України – ч. 1 ст. 225 ГК України), розкриття змісту поняття командитного товариства (ч . 1 ст. 133 ЦК України - ч. 6 ст. 80 ГК України), товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 140 ЦК України і ч. 3 ст. 80 ГК України), товариства з додатковою відповідальністю (ч. 1 ст. 151 ЦК України і ч. 4 ст. 80 ГК України), розуміння видів товариств (ст. 83 ЦК України – ст. 42, 52 ГК України) тощо. В наукових колах не викликає сумніву те, що ці та подібні їм норми ГК України мають бути узгоджені з положеннями ЦК України та інших законів [6, c. 16-17].

Особливої уваги потребує вирішення питання спеціалізації в правовому регулювання господарського договірного права. Так, О. А. Беляневич наголошує, що можливості уніфікованого регулювання господарських договорів нормами ЦК України об’єктивно обмежені. Водночас господарські договори публічно-правової спрямованості на цей час цілісно як модель, тип у ГК України не представлені, в основному їх регулювання здійснюється за межами Кодексу низкою спеціальних законодавчих актів [9, c. 70]. Тому, вважаємо, що у розвитку договірного господарського права слід зосередити більшу увагу на розкритті змісту публічно-правових договорів, аніж на конкуренції з ЦК України.

На наше переконання, яке не претендує на виключну позицію, ЦК України як фундаментальний кодифікований акт приватного права України не повинен втручатися в сферу регулювання господарського права. Відображаючи загальні тенденції приватноправових відносин, ЦК України активно регламентує правовий режим діяльності юридичних осіб, не заглиблюючись в суть, особливості та специфіку такого регулювання, що вставляє «палки в колеса» спеціальному закону – ГК України, завданням якого саме є врегулювання цих питань.  

Динамічність розвитку господарських відносин часто відображається в змінах і оновленнях спеціального господарського законодавства. Тому виникають неприпустимі ситуації концептуальної розбіжності між спеціальним законодавчим актом та ГК України.

У найбільшій мірі це стосується антимонопольно-конкурентного законодавства. Положення ГК України  в даній сфері було розроблено на основі уже давно скасованого нормативного-правового акту, який явно не відповідає змістовно і термінологічно чинному Закону України «Про захист економічної конкуренції». Такий стан речей, а саме наявність архаїчних норм в змісті ГК України, лише дискредитує Кодекс як такий.

Значні недоліки в співвідношенні загального і спеціального правового регулювання спостерігаються і в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, однойменне поняття відповідно до ст. 1 Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» розуміємо без обов’язкової прив’язки до перетину митного кордону, на противагу цьому ГК України в ст. 377 закріплює це однією із істотних ознак такої діяльності. В. В. Поєдинок вважає, що таким чином законодавець вдався до формального, звуженого підходу до розуміння зовнішньоекономічної діяльності [8, c. 7].

Некоректним є використання поняття «іноземні підприємства» в господарському законодавстві. Зі змісту ст. 177 ГК України під цим поняттям слід розуміти лише унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземних суб’єктів або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. А яким же тоді терміном послуговуватися для позначення тих іноземних підприємств, які створені й діють закордоном і мають намір вести господарську діяльність в Україні? 

Проблемним є розуміння суб’єктного складу господарських відносин. Наприклад, не достатньо чітким в розмежуванні, з точки зору цивільного і господарського права, є розуміння поняття «споживач». Можливо було б доцільно в господарському праві послуговуватися терміном «господарюючий споживач» і розуміти під ним суб’єкта господарювання, який здійснює виробниче споживання товарів, робіт та послуг з метою ведення господарської діяльності, а також не господарюючого суб’єкта при здійсненні ним господарчого забезпечення своєї діяльності за участі суб’єктів господарювання.

Окрім цього, ч. 1 ст. 8 ГК України встановлює, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Влучно зазначає В. С. Щербина, що для реалізації своєї компетенції відповідні суб’єкти наділяються комплексом організаційно - господарських повноважень, що дає всі підстави відносити їх до суб’єктів організаційно-господарських відносин [5, с. 100]. Тому використання в ст. 2 ГК України понять  «орган державної влади», «орган місцевого самоврядування» у відповідному контексті є недоречним, бо вони повністю поглинаються змістом поняття «суб’єкт організаційно-господарських відносин». 

Прикладів таких неузгодженостей, на жаль, маємо чимало, однак це ні в якому разі не причина ставити на порядок денний питання доцільності існування кодифікованого акту в сфері господарювання. Проблеми були, є і будуть завжди, таким є закон природи. Питання в іншому, чи здатні критики ГК України запропонувати реальні шляхи вирішення колізій та неточностей, відкинувши в сторону популістські гасла та власні амбіції.

Третім блоком перспективних розробок в новій редакції ГК України має стати взаємоузгодження з тими законодавчими актами, які спрямовані на регулювання господарської діяльності, але нині ніяким чином не пов’язані з Кодексом, існують начебто ізольовано від нього. Це, зокрема, Закони України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Представники школи адміністративного права різко негативно висловлюються щодо таких ініціатив, аргументуючи це сферою інтересу однойменної галузі права. Вважаємо, що найбільш доречним має стати саме необхідність та доцільність таких розробок, а не їх рудиментна прив’язка  до конкретної галузі права, що значно обмежує та уповільнює розвиток вітчизняної правової системи.

Вкрай необхідним О. П. Віхров вважає більш адекватне і повне відображення в ГК України правових засад функціонування і державного регулювання ринків, правове регулювання яких здійснюється нині на основі спеціальних законів, мало пов’язаних з Кодексом, а саме ринків: фінансових послуг, цінних паперів, нафтогазової продукції, електричної енергії, зерна та іншої сільськогосподарської продукції, телекомунікаційних послуг та ряду інших [7, c. 385-386, 390].

Такі доповнення до ГК України не несуть ніякої загрози «монополізації» державою національної економіки, вони мають стати стрижнем на основі якого розвиватиметься національний суб’єкт господарювання та залучений інвестор. Абсолютно погоджуючись з думкою О. П. Віхрова, слід зазначити, що ГК України в більшій мірі можна розглядати як кодекс державного регулювання економіки на базі збалансованого та ефективного поєднання державного регулювання і ринкових засад. Чомусь ні в кого не виникає думки, що держава за допомогою ЦК України намагається врегулювати приватноправові відносини і абсолютно вірно, що таких ідей ні в кого немає.

Так чому ж відповідні закиди постійно зустрічаємо на адресу ГК України? Завданням вітчизняного законодавця є створення сприятливої та компромісної моделі ведення господарювання різними суб’єктами і те, що в змісті ГК превалюють норми, які врегульовують відносини в державному секторі економіки видається сповна логічним. Тим самим ГК України і спеціальне законодавство виступає «щитом» для захисту інтересів державного сектору економіки від суцільної приватизації, рейдерства чи інших зловживань.

У свою чергу, для приватного сектору економіки держава має створити лише «правила гри», «сприятливе правове середовище», реалізація яких є справою самих суб’єктів господарювання. Тому якщо ГК України в новій редакції більшістю своїх норм буде врегульовувати саме приватно-економічну сферу, питання щодо «монополізації» дійсно можуть виникнути.

Також видається доцільним зосередити більшу увагу в новій редакції ГК України на розкритті особливостей організаційно-господарських відносин.

На відміну від господарсько-виробничих, останні залишаються в переважній більшості не достатньо врегульованими. Враховуючи статистику судової практики, частка спорів з відповідним предметом позову є досить значною, що змушує господарські суди звертатися до положень інших нормативно-правових актів або ж послуговуватися усталеною практикою.

Четвертим блоком необхідних інновацій в новій редакції ГК України має стати врахування сучасних економіко-правових відносин, котрі виникають в силу розвитку людства та зобов’язань по імплементації права Європейського Союзу.

Прийняття в 2015 році Закону України «Про електронну комерцію» покликане визначити організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановити порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначити права і обов’язки учасників відповідних відносин.

Закон України «Про публічні закупівлі», який з 1 квітня 2016 року частково, а з 1 серпня 2016 повністю вводиться в дію, має підвищить рівень прозорої конкуренції у сфері державних закупівель та унеможливити існування корупційної складової. Тому перспективним є якісна трансформація ст. 13 ГК України в окрему главу відповідного змісту.

Вищеназвані законодавчі акти яскраво демонструють вимоги часу: прозора та спрощена модель ведення господарської діяльності з використанням сучасних технологій. Ці суспільно-правові аспекти розробники нового ГК України повинні обов’язково врахувати і унормувати, аби Кодекс відбивав нові тенденції та йшов в ногу з часом.

Щодо імплементації права ЄС як правової системи sui generis, то визначальне місце на сьогодні має Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 р. [1]

Зокрема,  найбільшої уваги фахівців-господарників заслуговує Розділ IV Угоди, що має назву «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», який об’ємно і змістовно є «великим майданчиком» для аналізу.

Враховуючи, тенденції до глобалізації економіки в останні десятиліття, доцільним було б поглиблене врахування надбань науки і практики міжнародного економічного та приватного права, до прикладу, в частині врегулювання правового режиму ТНК та зовнішньоекономічних відносин.

Підводячи підсумки, хотілося б наголосити, що напрацювання науковців, спеціалістів та суддів у сфері вдосконалення господарського права рідко стають предметом уваги законодавця. Саме від волі останнього суспільство робить передчасні негативні висновки про необхідність та актуальність правового регулювання економіки.

Чесно кажучи, малоймовірно, що в сучасної політичної еліти і законодавця вистачить духу та волі сьогодні прислухатися до думки частини фахівців – господарників і прийняти докорінно новий ГК України, якісна реалізація якого прямо пов’язана із змінами в спеціальному законодавстві, господарському судочинстві та системі виконання судових рішень. Однак залишаємося вперто переконаними у тому, що кожен повинен займатися своєю справою і робити її якнайкраще. Тому слід активно працювати і сподіватися на зміни в кращу сторону у найближчому майбутньому!

Список використаних джерел:

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 р. // Офіційний вісник України. -  26.09.2014 р. - № 75, том 1, стор. 83. - стаття 2125.

2. Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України ( ВВР ). – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - ст. 144.

3. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України ( ВВР ). – 2003. – №№ 40-44. - ст. 356.

4. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України; Інформаційний лист ВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211 // Вісник господарського судочинства від.03.2008 р.,  № 3, стор. 45.

5. Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред. В. С. Щербини. – К. :  Юрінком Інтер, 2012. – 528 с.

6. Деякі проблеми удосконалення господарського і господарського процесуального законодавства / В. Щербина // Право України. – 2010. - №8. – ст. 13-18.

7. Окремі питання вдосконалення господарського законодавства / О. П. Віхров // Університетські наукові записки, 2012, №1 (41), ст. 384-392.

8. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні / Поєдинок В. В. // Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – 291 с.

9. Про спеціалізацію в правовому регулюванні господарських договірних відносин / О. Беляневич // Право України. – 2010. - №8. – ст. 64-72.

Овод А. П. Изменение Хозяйственного кодекса Украины путем разработки и принятия новой редакции.

В статье предлагается решение актуальныхх проблем хозяйственного права Украины путем разработки и принятия новой редакции кодифицированного акта. Автором выделены и проанализированы отдельные направления перспективных разработок в содержании нового Хозяйственного кодекса Украины, их особенности и проблематика реализации.

Ключевые слова: новая редакция Хозяйственного кодекса Украины, кодифицированный акт, государственное регулирование экономики.

Ovod A. P. Change of the Commercial Code of Ukraine through development and adoption of a new edition.

This article offeres us a solution of the actual problems of the commercial law in Ukraine through the development and adoption of a new edition of the codified act. The author has selected and analyzed certain areas of perspective developments in the content of the new Commercial Code of Ukraine, their features and problems of the implementation. 

Keywords: new edition of the Commercial Code of Ukraine, codified act, government regulation of the economy.

© Овод Андрій, Київ, березень 2016