Моє розуміння категорій «держава» і
«право» не є унікальним. Воно відображає ті погляди і напрями в юриспруденції,
які викликали у мене найбільший інтерес та загострили зір.
Поняття «держава» і «право» є
взаємопов’язаними й взаємодоповнюючими. Тому відповісти на запитання, що було
перший і породило наступне є риторичним.
Однак, на мою думку, держава і
право співвідносяться між собою як форма і зміст.
Без держави, як політичної
організації суспільства, не може виникнути право, адже хто забезпечить
імперативність створених норм, контролюватиме хід їх виконання і
застосовуватиме до порушників належну міру покарання.
У свою чергу, держава не може
існувати без права. У нашому ідеалістичному розуміння, категорія «право»
розкривається через призму справедливості, рівності, свободи тощо. Однак,
навіть тоталітарні держави, врегульовують суспільні відносини за допомогою
юридичних механізмів, які набувають ознак «права».
Тому в трактуванні поняття «право»,
я прихильник розширеного тлумачення його змісту. Це як і ідеї добра,
справедливості; можливості; так і санкціоновані державою
правила поведінки.
Це нас плавно підводить до питання
співвідношення «природного» і «позитивного права». В моєму розумінні, «природне
право» як концепція одвічного прагнення людства до справедливості визначає лише
вектори, прагнення і надбання в цьому напрямі. Однак змістом юридичного
дослідження і практики є саме «позитивне право», грубо кажучи «право законів».
Ідеальною є ситуація, коли ці два типи праворозуміння збігаються. Проте подібне
видається утопією.
Саме тому природне право має бути
тим базисом на основі якого, а не всупереч якому розвивається позитивне право.
Лише такий стан справ дозволяє говорити про існування «правової держави» як
вищої форми суспільно-політичної самоорганізації суспільства.
У випадку праворозуміння через
концепцію природного права, дослідження юриспруденції стане предметом суто
філософських досліджень. Адже в будь-якій правовій системі доведення юридичних
фактів на підставі природно-правового мислення є недостатній або ж неналежним.
Правовий позитивізм у свою чергу відображає, дійсний стан справ, дає цілісне
уявлення про право через призму його дії. Інше питання, що концептуальне
розходження природного і позитивного права може свідчити про проблеми у
реалізації задекларованої форми державного правління або ж втрату суспільством
ціннісних орієнтирів.
Якщо повернутися до етимології
понять «держава» і «право», то я є прихильником теорії суспільного договору (Г.
Гроцій, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо).
На моє переконання, потреба у
державі і праві для людства, навіть у первісній формі їх вираження, виникла з
моменту коли люди почали жити общиною. Виключна ознака наявності розуму та
інтелекту у людини сприяла актуальності потреби у врегулюванні взаємовідносин
та побудові правил організації співжиття. Тому, шляхом згоди чи насильства, у
колективі формувалася політична еліта, яка була легітимована на управління
общиною.
Держава є єдиною, універсальною
моделлю політичної організації життя відокремленої за культурним, історичним,
економічним чи геополітичним критерієм частини суспільства, яка має різні
модифікації свого вираження.
На сьогоднішній день, коли людство
пройшло через численні етапи свого розвитку, держава і право відображають
рівень розвитку громадянського суспільства. Тому, на мою думку, закиди суспільства,
яке необґрунтовано і систематично нарікає на недоліки в державній чи правовій
політиці, виглядає як «кидання каменя у власний город».
Україна не виняток. Наприклад,
діяльність кожного з президентів України рано чи пізно ознаменовувалася
приставкою «злочинний» до прізвища глави держави. Якщо використовувати цю фразу
в контексті легітимності влади президента, то така теза не вірна, адже кожен з
них був обраний шляхом всеукраїнських виборів, які були визнанні дійсними та законними.
Інше питання, якщо ми маємо на увазі характер діяльності кожного з них на посту
президента. Але й тут, «презумпція невинуватості», як один з постулатів
природно-правової концепції робить дії громадянського суспільства не
правомірними. Хтось скаже: «начхати
на право і закон, є поняття справедливості і крапка!» Можна було б погодитися з
такою тезою, якби не ст. 1 Конституції України, яка визначає нашу державу як
правову і соціальну. А на шляху до такою стану, держава має послуговуватися принципом: «один закон для всіх», так звана
«диктатура закону».
Часи могутності державної влади за
прототипом «Левіафана» в більшості країн світу залишилися історією попередніх
століть. Сьогодні громадянське суспільство є віссю розвитку держави і права,
яке однак на своєму шляху зустрічається з проблемами взаємодії з бюрократією, олігархією
та узагалі практичною реалізацією свого суверенітету.
На моє переконання, конституційна
норма про те, що носієм державної влади є народ, видається не зовсім вдалою.
Адже не кожен громадянин є політично активним, має громадянську позицію,
переконання, бере участь у виборчих кампаніях, готовий відстоювати свої особисті
та політичні права і свободи. Інша справа, громадянин, який є частиною
громадянського суспільства, котрий має певні ґрунтовні ідеї, переконання щодо
державно-правових процесів, що штовхає його шукати однодумців, котрі готові
розділяти з ним цю позицію або ж вступити з ними в конструктивний дискурс.
Під громадянським суспільством слід
розуміти ідеологічну, культурну та інтелектуально розвинену частину
суспільства, котра за допомогою політично-вольових діянь (вибори, референдум,
відкликання мандату депутата, збори, мітинги, народні ініціативи, громадський
контроль тощо) здатна реалізовувати народний суверенітет та трансформувати
форму держави відповідно до потреб часу.
Тому, на мою думку, є очевидним, що громадянське суспільство є своєрідним
«посередником» між народом і державою, ні в якому разі не претендуючи на
заміщення ролі останньої, однак тяжіючи до неї, в силі спрямованості своєї
діяльності.
Сучасний стан справ, що безпосередньо впливає на розуміння категорій
«держава» і «право» дає більше запитань, аніж відповідей. А хто казав, що буде
просто? – Тому будемо гідно
сприймати виклики сучасності!
© Овод Андрій, Київ, 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар