ПРОБЛЕМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр. в контексті універсалів УЦР та поглядів політичної еліти того часу

  Українська революція 1917 – 1921 рр. є історичним надбанням нації. Події визвольних змагань, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності, на жаль, після кількох років тяжкої боротьби на декілька фронтів зазнали поразки. Територія незалежної України була поділена між  СРСР, Румунією, Польщею та Чехословаччиною. Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності, а саме: Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава та Кубанська Народна Республіка. З них чільне місце посідала Українська Народна Республіка (УНР).
До проголошення УНР, представницьким, а згодом і парламентським органом українського народу була Українська Центральна Рада (УЦР).  Остання керувала політичним, громадським та культурним життям, ще не повністю сформованої держави. Основними правовими документами того часу були універсали, котрі видавалися від імені УЦР. За період свого існування вона видала 4 універсали, котрі визначали етапи української держави – від автономії до самостійності.

Перший Універсал

Передумови:

-     всеукраїнський національний конгрес проголосив Центральну Раду керівним органом українського національного руху, розширив її соціальну базу;

-     було переорієнтовано пріоритети діяльності з культурно – просвітницьких на державотворчі,

-     визначено цілі діяльності УЦР – автономія;

-  відмова Тимчасового уряду визнати право України на автономію.

Як наслідок, 10 червня 1917 року на II військовому з'їзді було проголошено I універсал.

Основний зміст:

- проголошення національно – територіальної автономії України у складі Росії. "Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям".

- вищим органом влади в Україні проголошувалася Центральна Рада. "Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори…Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас лучші".

- намір запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їх права. "В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя".

- місцеві органи влади зобов'язалися встановити зв'язок з УЦР. "Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною радою".

- скасовувалась плата податків в загальноросійську казну, започатковувався податок для розбудови національної держави. "І через те ми, Українська Центральна рада, приписуємо всім організованим громадянам сіл і городів, всім українським громадським управам і установам з 1 числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної ради".

Історичне значення та наслідки:

- створено Генеральний Секретаріат – уряд Центральної Ради.

- засвідчив прагнення українців до створення власної держави.

- підняв авторитет УЦР.

- визначив позицію різних політичних сил щодо української державності.

Другий Універсал

Передумови:

-     російський уряд надто занепокоївся, після прийняття І Універсалу, а саме: автономістською позицією українців.

Тому до Києва прибула делегація Тимчасового уряду для врегулювання відносин. 3 липня 1917 р. наслідком переговорів УЦР з представниками Тимчасового уряду було прийнято ІІ універсал, так званим "компроміс".

Основний зміст:

-     відмовлення від самочинного проголошення автономії України до прийняття цього рішення на Всеукраїнських установчих зборах. "… визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання".

-     пропозиція Тимчасового уряду затвердити Генеральний секретаріат як найвищий місцевий орган влади. " В цім органі будуть об’єднані всі права і засоби, щоб він як представник демократії всієї України і разом з тим як найвищий крайовий орган управління мав змогу виконувати складну роботу організації та впорядкування життя всього краю в згоді з усією революційною Росією".

-     УЦР мала поповнитися представниками національних меншин. "Українська Центральна рада незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть на Україні".

-     командирування представників Центральної Ради до військового міністерства, Генерального штабу та Ставки Верховного головнокомандування. " Що торкається комплектування українських військових частин, то для цього Центральна рада матиме своїх представників при кабінеті військового міністра, при Генеральному штабі і при Верховному головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями".

-     не окреслювалася територія, на яку поширювалася влада Центральної ради та Генерального Секретаріату.

Історичне значення та наслідки:

- падіння авторитету УЦР.

- збройний виступ самостійників.

- "Липнева криза" в Росії.

- "Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні".

Третій Універсал

Передумови:

-     більшовицький переворот в Петрограді.

-     повстання робітників та солдатів, кероване більшовиками, під гаслом встановлення радянської влади.

ІІІ Універсал було прийнято 7 листопада 1917 р.

Основний зміст:

-     проголошення утворення на теренах український земель – Української Народної Республіки ( УНР) у складі Російської федеративної республіки. " Віднині Україна стає Українською народною Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність ії, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".

-     декларувався намір почати мирні переговори з Німеччиною та її союзниками. "Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Українскої Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше".

-     проголошення демократичних свобод (слова, друку, зборів). " Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканности особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами".

-     земля проголошувалася власністю народу і передавалася йому без викупу. "Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу…".

-     визначена територія УНР. " До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму)".

-     визначено дату виборів та скликання Установчих зборів. " Днем виборів до Українських Установчих зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання – 9 січня (января) 1918 року".

-     забезпечення прав національних меншин. "… буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей на Україні сущих…".

Історичне значення та наслідки:

- розпочато етап національно – державного будівництва, уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

- 4 грудня 1917 р. Раднарком надіслав Центральній Раді ультиматум, у якому більшовицький уряд визнавав УНР та її право на відокремлення від Росії, але не вважав УЦР повноважним представником українського народу.

- наступного дня УЦР дала відповідь на ультиматум : " Неможливо одночасно визнавати право на самовизначення “аж до відокремлення” і в той же час робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилась, як це робить “Совет народних комиссаров” Великороси щодо Народної Української Республіки".

Четверий універсал

Передумови:

-     універсал приймався в умовах війни з російськими військами, окупації частини українських земель.

-     в той самий час проводилися переговори у Брест - Литовському.

IV Універсал було прийнято 9 (22) січня 1918 р.

Основний зміст:

-     УНР проголошувалася незалежною державо. " Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу".

-     з Росією, Австрією, Польщею, Румунією налагодити дружні відносини, але не залежати від них. " Зо всіма сусідніми державами, як то Росія, Польша, Австрія, Руминія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки".

-     довести до завершення переговори в Бресті. " …від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир з центральними державами цілком самостійно й довести їх до кінця".

-     створити замість Генерального Секретаріату Раду Народних Міністрів.

-     пропонувалося реорганізувати армію в народну міліцію. "… роспустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народню міліцію…".

-     навесні всю землю роздати селянам без викупу. "… передача землі в руки трудящих уже до початку весняних робіт через земельні комітети неодмінно відбулась".

-     проголошувалася монополія на торгівлю деякими видами товарів, установлювався дежавний контроль за цінами. " Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити на затвердження закони про це, а також про монополію заліза, угля, шкіри, тютюну і інших продуктів і товарів, з яких найбільш бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящихся. Так само приписуємо встановити державно-народний контроль над всіми банками, які кредитами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати класи трудові".

-     підтвердження всіх демократичних прав і свобод проголошених у ІІІ Універсалі.

Історичне значення та наслідки:

-     проголошення незалежності укранської держави.

-     міжнародне визнання УНР Брест -Литовським мирним договором.

Нічого не буває просто так.
Нічого не буває випадково:
Ні зустріч, ні подія, ані слово…
До того йшло, або ж це Долі знак.

Так і в історії України, не було випадковостей, все має закономірність та причину.

Розглядаючи проблематику Української революції, державної діяльності УЦР, згадаймо, що основний конфлікт творення держави полягав у неконсолідованості національного руху, наявності двох основних течій – автономістської і незалежницької. Поділ національного руху мав свої причини, закладені ще задовго до того ще в ХІХ ст.

1848 рік  - світ побачив програмний статут першої української політичниої організації "Кирило-Мефодіївського братства ". Він був написаний Миколою Костомаровим та отримав назву "Книга буття українського народу". Чим ця праця є важливою для нас? Відповідь  проста, Микола Костомаров виголосив:"Україна буде незалежною республікою!". Він обстоював самостійність української нації й окремішність українського історичного процесу, який, на його думку, є втіленням волелюбного демократичного духу українського народу. "Лежить в могилі Україна, але не вмерла."  ["Книга буття українського народу" пункт 100.]

З іншого боку, це ідеї Драгоманова, який наголошує на неможливості незалежності України. Адже вважає, що самостійність неможлива без національного капіталу, а його не можна накопичувати, якщо не існує української національно - свідомої буржуазії. Ця буржуазія має забезпечити населення робочими місцями, заробітною платнею та сприяти культурному та політичному розвитку суспільства. М. Драгоманов вважав, що Україна ще не готова до самостійності і має задовольнятися автономією у складі Російської імперії на демократичних засадах.

Ці ідеї заклали підвалини роз'єднаності у поглядах українців на майбутнє рідного краю.

В ХХ ст. невідбулося жодних змін. Навпаки, об'єднання цих течій видавалося практично неможливим.

Тепер, розглянемо погляди самих учасників Української революції.

Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, протягом життя еволюціонував від однієї ідеї до іншої. В своїй статті "Війна та українці" від 30 липня 1914 року він закликає народ виступити у І Світовій Війні на стороні Росії. Адже "…українському народові відкрилася би можливість розвитку в єднанні з відродженою Росією і народами, які її населяють." Тобто, Петлюра вважав,  що винагородою за допомогу у війні буде надання Україні автономії. Лише після 1918 року Симон Васильович став на сторону ідеї незалежності.

Члени товариства ТУП – М. Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов, І. Шраг у своїй декларації "Наша позиція" грудень 1916 р., виступали за автономію України:"Боролися ми і будемо боротися за демократичну автономію України, гарантовану такою же федерацією рівноправних народів, за повне забезпечення культурно – національних цінностей і політичних прав українського народу". Варто зазначити, що саме з ініціативи ТУП було скликано з'їзд представників українських організацій та партій, на якому було схвалено створення Української Центральної Ради. Це і пояснює переважно автономістські позиції українського парламенту.

Самостійницька течія на початку ХХ ст. була представлена лише Миколою Міхновським та його однодумцями. Головним програмним документом Української народної партії була стаття "Самостійна Україна". Вони висунули лозунг «Україна для українців» , який трактувався таким чином, що саме український народ має бути господарем на власній землі. "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі".

Отже, зрозуміло, що навіть революція не могла так просто об'єднати ці течії. Це і стало передумовою невпевнених та непослідовних дій УЦР.

Але перед цим була І Світова Війна. Я вважаю це ключовою подією для демократичної революції 1917 року. В період війни українці були мобілізовані до складу Російської та Австро – Угорської імперій. Вони воювали у складі чужоземних армій та відстоювали загарбницькі плани імперій. Завдання солдата – вбивати противника. З війною солдати отримали легітимну можливість здійснювати насильство. М. Вебер, визначав державу, як суспільну інституцію, котра має право на здійснення легітимного насильства. Отже, насильство, яке здійснювали солдати – це одна з ознак держави. Рано чи пізно вони почали думати:"Заради кого і чого воюємо? ". До відповіді на це питання приходила інтелігенція в тилу, яка почала усвідомлювати, що достатньо прибрати самодержавство і можна буде вирішити багато проблем.

Тому в березні 1917 року утворився представницький орган українців – Українська Центральна Рада. З самого початку Рада не мала чіткої та визначеної позиції і мети, яку б відстоювала протягом своєї історії.  В. Винниченко у своїй праці "Боротьба за незалежність України" висловив думку, що "нація без державності – є покаліченим людським колективним організмом". Тому, безумовно, всі активні учасники Української Революції боролися за відновлення державного життя на теренах України. Проте, вони не знали відповіді на запитання:"Як це зробити?". Кожна політична група бачила шляхи виходу із цієї ситуації різні. Врахуємо те, що до складу УЦР входили представники різних політичних груп. Так на червень – липень до Ради, крім членів партій, увійшли представники Всеукраїнської ради військових депутатів (130 осіб), ради селянських депутатів (210 осіб), комітет ради робітничих депутатів (100 осіб), 52 представники губерній, 23  від великих міст та по 5 від учительської спілки, кооперативів та студентів. Це позначилося на гострих дискусіях та суперечках у стінах Будинку Учителя. Прийняти конкретні рішення було практично неможливо. Кожна сторона тягнула на свою сторону. Це яскраво проявилося в універсалах. УЦР приймала закони, декрети, видавала універсали, однак не виробила чіткого механізму впровадження їх у життя. Більшість цих правових документів залишилися лише декларативними.

На мою думку, події революції 1917- 1918 років в Україні стали переломними для усвідомлення народом необхідності незалежності. Еволюція поглядів членів УЦР, Генерального Секретаріату є яскравим прикладом. Думаю, народ повинен був пройти через такі тяжкі випробування, щоб усвідомити свою особливість та самоіндентифікуватися.  Головний здобуток, це перехід політиків на самостійницькі позиції. Як показала історія, співпраця та співробітництво з іншими країнами, на жаль, не принесло успіху. Лояльне ставлення УЦР до Тимчасового уряду, союз Ради з Центральними країнами, намагання Скоропадського увійти в федерацію з небільшовицькою Росією, союзи Петлюри з Антантою та Польщею ­­- не виправдали себе. Висновок: треба самим творити сьогодення та майбутнє!

Доба УЦР стала великим досвідом і уроком для наступних поколінь українців. На початковому етапі революції, коли слід було вдаватися до рішучих дій, Центральна Рада була консервативною та непоміркованою організацією. Універсали яскраве тому підтвердження. "Автономія" у І Універсалі легко змінюється на "компроміс" у ІІ, під тиском російської сторони. Лише радикальні дії більшовиків та загроза існування спонукали проголосити УНР (ІІІ Універсал). IV Універсал ж оголошував омріяну, проте декларовану незалежність та відігравав лише легітимну роль, для завершення переговорів з Центральними державами. Однак, не можна пропустити і позитивну сторону. Погляди української інтелігенції протягом революції еволюціонували до ідеї незалежності, що вплинуло на подальший національно - визвольний рух. Універсали УЦР були обов'язковими та повноправними на українських землях, що свідчить про високу роль правових документів, які контролювали життя країни. І звичайно те,що Україна здобула досвід державно - правового регулювання суспільних відносин.

Звичайно, якби тоді в 1918 році подій склалися на користь українців, можливо  цього року ми святкували би 97-у річницю незалежності Української Народної Республіки. Однак історія розпорядилася по-іншому. Українці спробували та їхні старання не були марними. Як писав Іван Франко:

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

© Овод Андрій, Київ, 2015