ДІЇ ПРОКУРОРА НА СТАДІЇ ПІДГОТОВКИ СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

15 липня 2015 року набув чинності новий Закон України "Про прокуратуру", тому розуміння місця і ролі прокурора в господарському процесі є надзвичайно актуальним. Ми розглянемо лише деякі аспекти цього статусу.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України[1] визначено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, однією з функцій прокуратури. Положення ст. 29 ГПК України розширюють розуміння ролі прокурора як особливого суб’єкта господарського судочинства. Так, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Якщо прокурор звертається до суду з позовом в інтересах держави чи громадянина, він є процесуальним позивачем, тобто, особою, яка ініціює порушення провадження у справі на захист прав та інтересів інших осіб у тих випадках, коли це прямо дозволено законом. Характерно, що прокурор має лише процесуальний інтерес, не сплачує судовий збір, до нього не може бути подано зустрічного позову, а  суд обов’язково залучає до справи як сторону ту особу, на захист прав якої подано позов.
Однак слід пам'ятати,  відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку господарського судочинства надається лише Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

У відповідності з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"[2] прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Так само ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" закріплює, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до змісту ст. 29 ГПК України у подібних випадках прокурор набуває статусу позивача.

В Рішенні Конституційного Суду України від 8.04.99 р. № 3-рп /99[3] зазначено, орган, уповноважений  державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі ч. 1 ст. 21 Арбітражного  процесуального  кодексу   України (ч. 2 ст. 29 чинної редакції ГПК України)   є   стороною   в арбітражному   процесі.  

Зосередимо свою увагу на процесуальному статусі та діях прокурора на стадії підготовки справи до розгляду.

Перш за все, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована і підтверджена прокурором у суді в письмовому вигляді (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 29 ГПК України).

Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень.

Закон України «Про прокуратуру» закріплює те, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам (ч. 1 ст. 24 Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ГПК України прокурор несе обов’язки і користується правами сторони. При цьому обсяг прав залежить від того, з якою зі сторін пов'язані інтереси держави:

-  якщо інтереси держави уособлюються позивачем, прокурор має права позивача, зокрема, право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог;

-  якщо інтереси держави уособлюються відповідачем, прокурор наділений правами відповідача, зокрема, правом визнати позов повністю або частково.

Якщо позивач за поданим прокурором позовом звертається до господарського суду із заявою про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, то суд має з'ясувати думку прокурора з відповідного питання, і в разі якщо останній не підтримує зазначених дій позивача, - відмовити в задоволенні такої заяви.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.

Винятком із прав, встановлених ст. 22 ГПК України, є заборона прокурору укладати мирову угоду. Наведене не позбавляє сторони у справі права укласти мирову угоду і подати її на затвердження суду. Однак якщо прокурор заперечує проти цього шляхом подання мотивованих письмових заперечень, суд може відмовити в затвердженні такої угоди.

Оскільки прокурор наділений правами позивача, він має право відмовитися від позову, але відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України така відмова прокурора не впливає на права позивача, адже останній має право вимагати вирішення спору по суті.

Частина 6 ст. 29 ГПК України закріплює, що прокурор має право підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті, навіть у випадку, коли позивач відмовився від позову. Однак таке право надане прокурору, коли справу порушено за позовом, який подано прокурором в інтересах держави. Це має значення у тих випадках, коли посадовці цих органів самі сприяли порушенню закону. Адже інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами суб’єктів владних повноважень. Проте держава може вбачати інтереси не тільки в їх діяльності, а й у діяльності приватних структур. Саме це і визначає особливий статус прокурора в господарському суді. Він захищає не державний орган або підприємство в суді, а державні інтереси, а тому нелогічним є обмеження його повноважень повноваженнями зазначених осіб на звернення до суду.[4]

Однак якщо ж позов подано в інтересах громадянина, його відмова позбавляє прокурора права підтримувати такий позов.

Слід мати на увазі, що, як зазначається в п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 7[5], відмова прокурора від поданого ним позову не є обов’язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов’язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу — прокурор і позивач — заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 22 ГПК України.[6]

---

[1] Конституція України: [Текст]: офіц. текст: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.: станом на 15.05.2014 р.]. – К.: Мін-во юстиції України, 2015. – 124 с.

[2] Про прокуратуру [Текст]: закон України від 14.10.2014 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 2-3, ст. 12.

[3] Щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України [Текст]:  рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8.04.99 р. № 3-рп /99 // Офіційний вісник України, 1999 р., № 15, стор. 35.

[4] Гаврилюк М. Модернізаційна функція прокурора [Текст] // Вісник прокуратури. - № 12 (138) грудень 2012. – С. 28.

[5] Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам [Текст]: Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 // Вісник господарського судочинства від 2012 р., № 3, стор. 42.

[6] Беляневич В. Е. Господарський процесуальний кодекс України: (третє видання, із змінами і допов. Станом на 1 липня 2011 р.) : наук. – практ. комент. [Текст] / – К.: Юстиніан, 2011. – С. 374-375.

(с) Овод Андрій