 |
| Будівля Північно-Західного апеляційного господарського суду. |
В контексті даної теми, хочемо звернути увагу на різне
розуміння норм закону під час визначення складу суду для розгляду питання про відвід
судді на стадії апеляційного чи касаційного провадження.
Аналіз судової практики свідчить про те, що суди України
неоднаково підходять до визначення того, чи слід розглядати таку заяву після визнання її необґрунтованою одноособово або ж колегіально.
З огляду на те, що чинні Господарський процесуальний кодекс
України (далі – ГПК України),
Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства
України є уніфікованими, зокрема, в частині регулювання відводу судді та
визначення складу суду, то ця проблематика характерна для кожного із названих судочинств.
Втім, для наочності, пропонуємо розглянути це питання крізь
призму господарського процесуального законодавства та практики його
застосування.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 ГПК України «Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу,
він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку
вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу
суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною
першою статті 32 цього Кодексу ...».
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України «Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача
для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною
системою …».
Нижче в таблиці наведено приклади визначення складу суду для
розгляду питання про відвід судді в апеляційних господарських судах та
Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
Наведе свідчить, що в апеляційних округах все ж існують
відмінності у розумінні норми процесуального закону.
На нашу думку, питання про відвід судді як в судах першої,
так і апеляційної чи касаційної інстанцій повинно вирішуватися одноособово.
Так, в ч. 3. ст. 39 ГПК України чітко зазначено, що «…вирішення питання про відвід здійснюється суддею». Тобто, ця норма є
спеціальною для визначення складу суду на стадії перегляду судового рішення і
застосовується у виключному випадку: для розгляду питання про відвід судді. На
додачу, ч. 1 ст. 32 ГПК України передбачає визначення лише судді або
судді-доповідача. Недаремно, питання розгляду справи колегією суддів врегульовано
іншою, окремою нормою, а саме ч. 2 ст. 32 ГПК України.
Таким чином, вважаємо невиправданою практику Північного та
Західного апеляційних господарських судів щодо розгляду питання про відвід у
складі постійних колегій суддів. На нашу думку, подібна практика не впливає на
законність постановленої ухвали, яка до того ж не підлягає оскарженню.
Розгляд питання про відвід колегією суддів є скоріше
формальним недоліком, аніж змістовним, та не може бути свідченням
неповноважності суду. Однак, такий підхід під час автоматизованого розподілу
справи може збільшити тривалість розгляду заяви через особливості вирішення
питань у складі колегії, більшу ймовірність заявлення самовідводу, відпустки,
лікарняного когось із суддів.
У свою чергу, Верховний Суд як найвищий суд у системі
судоустрою України повинен в даному випадку забезпечити апеляційні суди методичною
інформацією з питань правозастосування відповідних норм права (п. 7 ч. 2 ст. 36
Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). На сьогоднішній день, під час
касаційного розгляду необґрунтовані відводи розглядаються одноособово. Така
практика Верховного Суду має враховуватися
апеляційними судами з метою забезпечення єдності застосування процесуального
законодавства.
Цікаво, що попри процесуальний характер даного питання,
відповідь на нього слід шукати у першу чергу в роботі підрозділів суду, які
забезпечують здійснення автоматизованого розподілу справ. З огляду на це, з
початком роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи дане
питання має бути вирішеним, а підхід до визначення складу суду уніфікованим.
© Овод Андрій, м. Київ, лютий 2019 року
Немає коментарів:
Дописати коментар