ПРОЦЕСУАЛЬНЕ РІЗНОЧИТАННЯ У ПОВНОВАЖЕННЯХ СУДУ ЗАЛИШАТИ ПОЗОВ БЕЗ РОЗГЛЯДУ ЧЕРЕЗ НЕЯВКУ ПОЗИВАЧА НА СТАДІЇ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розгляд справ у судах першої інстанції переважно відбувається із засіданнями, і лише незначна частина справ вирішується у так званому «письмовому провадженні».

Процесуальний закон для кожного виду судочинства передбачає однаковий юридичний наслідок, якщо позивач ігнорує призначені засідання. За певних умов, суд залишає такий позов без розгляду.

Однак, недосконалі формулювання в процесуальних законах, які регламентують тотожні відносини, а також відмінні правові висновки касаційних судів – створили дискусію правозастосування там, де здавалося її не може бути.

ПИТАННЯ (НЕ)НАЛЕЖНОСТІ ВІДПОВІДАЧА ТА РОЛЬ СУДУ В ЙОГО ВИРІШЕННІ

Вже усталеним у численних правових висновках Верховного Суду є те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відтак, суди відмовляють у задоволенні позовів, якщо вони спрямовані до неналежних відповідачів, тобто, тих, які не мають відповідати за пред`явленими вимогами.

При цьому, позивач про таку встановлену судом «неналежність» часто дізнається лише з повного тексту рішення або навіть за результатами його перегляду, коли вже позбавлений можливості залучити співвідповідача або ж замінити відповідача на належного, адже реалізація такого права обмежується стадією підготовчого провадження.

РОЗРУХА НЕ В ЗАКОНАХ, А В ГОЛОВАХ, ЯКІ ЇХ ЗАСТОСОВУЮТЬ: ДИСКУСІЯ ЩОДО ПОЧАТКУ СТРОКУ НА ПРИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

Стаття 17 Конституції України проголошує, що «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей».

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження військової служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (позиція з рішень Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 та від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Однак, вимушені констатувати, що останні декілька років у результаті систематично неправильної практики застосування норм права Міністерством оборони України сотні військовослужбовців з різних куточків України позбавлені визначеного законом та гарантованого державою соціального захисту. В умовах тимчасової окупації Російською Федерацією територій України та гібридної війни на сході, саме підрозділи Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення забезпечують захист суверенітету і територіальної цілісності держави. Зважаючи на це, соціальний захист військовослужбовців має особливо важливе значення в новітній історії України.

У ПОШУКАХ ЕФЕКТИВНОГО СПОСОБУ СУДОВОГО ЗАХИСТУ КОЛИШНЬОГО УЧАСНИКА ТОВ

Згідно з останніми даними Державної служби статистики половину усіх зареєстрованих в Україні юридичних осіб складають товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ), а це 698030 станом на 01.10.2020 р. Гегемонія ТОВ як організаційно-правової форми господарювання пов’язана з привабливим режимом діяльності. Саме тому, ТОВ є найпоширенішою формою ведення малого та середнього бізнесу в Україні.

Боротьба з рейдерством чи зарегульованість відносин?

З метою вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням, і що найважливіше забезпеченням прав учасників, 06.02.2018 р. парламент прийняв Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Для запобігання рейдерству, до якого ТОВ є дуже вразливими, зазначеним законом також були внесені зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про державну реєстрацію юридичних осіб) в частині, що стосується вимог до документів, які подаються для державної реєстрації змін.

Під час розгляду судами корпоративних спорів на підставі нового законодавства каменем спотикання для позивачів - колишніх учасників ТОВ виявився вибір належного та ефективного способу захисту порушених прав, пов’язаних з їхнім виключенням. Простіше кажучи, яким чином колишньому учаснику ТОВ правильно сформулювати позовні вимоги, аби суд зміг їх задовольнити, а державний реєстратор виконати, враховуючи що кінцевою метою в таких спорах є поновлення участі в товаристві.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ АВТО: ЩО ТАМ ІЗ СУДОВИМ ЗАХИСТОМ?

Ввезення транспортних засобів на територію України зачасту ускладнюється митним оформленням, під час якого митні органи приймають рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості в сторону її збільшення. З метою випуску автомобіля у вільний обіг, на підставі скоригованої митницею вартості, платник податків вимушений подавати нову митну декларацію і що найважливіше – здійснювати додаткову доплату за митне оформлення. Для багатьох українців, які підшуковують транспортні засоби закордоном, таке коригування суттєво впливає на розмір очікуваних витрат, що зумовлює необхідність звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи загальні тенденції судової практики, спробую розібратися, чи є судовий захист у цій категорії спорів з митницею ефективним і як платнику податків якнайкраще поновити порушені права.

ПІДСУДНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ ПОЗОВІВ ДО ВІДПОВІДАЧІВ - НЕРЕЗИДЕНТІВ: ЗАСТОСУВАННЯ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ

Глобалізація економічних відносин та їхній розвиток впливає на питому вагу спорів, ускладнених іноземним елементом. Попри усі негаразди українських судів, судитися в Україні для наших резидентів може бути набагато зручніше та дешевше, аніж в іноземних судах. Саме тому український бізнес часто стикається з питанням щодо можливості звернення до господарського суду з позовом до іноземного суб’єкта господарювання.

Можливість сторін зовнішньоекономічного договору обирати суд якої держави буде вирішувати спори між ними є однією зі складових права на доступ до правосуддя. Разом з тим, якщо виходити лише з загального правила визначення територіальної підсудності, то звернення до суду в Україні з позовом до іноземного відповідача є неможливим, адже його місцезнаходження закордоном. У той же час, аналіз розгляду судами позовів до відповідачів-нерезидентів свідчить про те, що такі випадки зустрічаються, однак практика не є стійкою та послідовною.

Поясненням цьому є те, що законодавство щодо визначення підсудності такої категорії справ неодноразово змінювалося, що не відповідає потребам міжнародних економічних відносин, а саме стабільності і передбачуваності механізмів судового захисту для бізнесу.

Для дослідження того чи має все таки можливість позивач - резидент звернутися до господарського суду з позовом до відповідача - нерезидента відповідно до чинного законодавства, вважаємо за необхідне здійснити невеличкий екскурс в історію цього питання.

САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ: РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Замість передмови

Доступ до представництва у суді є темою жвавих дискусій протягом останніх років. Без сумніву, причиною цього стало доповнення Конституції України ст. 1312, яка  передбачає, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Через три роки, після завершення тимчасового періоду, як передбачено в пп. 11 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так звана «адвокатська монополія» в частині представництва фізичних і юридичних осіб вже більше як рік діє в судах усіх інстанцій України.

Процесуальні кодекси в редакціях від 15.12.2017 р. були прийняті із урахуванням зазначених змін до Конституції України, тому визначають, що представником учасника справи може бути виключно адвокат. На додачу, передбачено, що фізична особа може діяти в суді особисто або через свого законного представника. Щодо юридичної особи, то вона згідно з оновленими процесуальними кодексами має право діяти в суді також шляхом самопредставництва, що до кінця 2019 року розумілося як участь керівника або члена виконавчого органу. Стосовно суб’єктів владних повноважень, то в основній частині процесуальних кодексів передбачалося, що правом діяти від їхнього імені у суді наділений лише керівник або адвокат. Разом з тим, перехідні положення відтермінували початок дій цих норм до початку 2020 року, тому штатні юрисконсульти продовжували здійснювати представництво на підставі довіреності.

Не варто забувати, що як виняток представництво в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах може здійснюватися на підставі довіреності особою, яка досягла повноліття і має процесуальну дієздатність. Втім, питома вага таких категорій справ у межах загальної кількості судових проваджень в країні досить незначна.

Загалом, як нам видається, до «адвокатської монополії» почали нарешті звикати: громадяни та бізнес активно звертаються за отриманням професійної правничої допомоги, а адвокатська спільнота невпинно збільшується, зокрема, з числа юрисконсультів, які раніше здійснювали представництво у судах без статусу адвоката.

«ВІЗ ПОПЕРЕДУ КОНЕЙ» АБО ДО ЧОГО ТУТ ПОРЯДОК ПОДАННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

На перший погляд порядок подання касаційної скарги в господарському судочинстві виглядає достатньо зрозумілим процесуальним інститутом. Однак, детальний аналіз законодавчого регулювання, судової практики і процесуальних завдань, які ставить собі особа, яка подає касаційну скаргу, свідчить про протилежне.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) «Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції». З цієї норми, яка розміщена в основній частині кодексу випливає, що особа, оскаржуючи судові рішення в порядку господарського судочинства, повинна надіслати скаргу на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або подати її через канцелярію того ж суду.

Поява у ГПК України норми про подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду прямо пов’язана із задекларованим початком роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС). До слова, за задумом законодавця, саме ЄСІТС має забезпечити обмін документами (надсилання та отримання) в електронній формі між судами (ч. 4 ст. 6 ГПК України). Лише у такому разі, подана до Верховного Суду касаційна скарга, може бути розглянута ним без необхідності витребування чи пересилання паперових матеріалів справи з нижчестоящих судів.

ПЕРШІ СУТТЄВІ ВІДМІННОСТІ В ПРОЦЕСУАЛЬНИХ КОДЕКСАХ: ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО НА НИЗЬКОМУ СТАРТІ

17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX (далі також – Закон).

Як влучно зазначило Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України у своїх зауваженнях, назва Закону не відповідає його змісту, оскільки ряд змін до законодавчих актів України не стосуються врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності.

Прикінцевими та перехідними положеннями встановлено, що зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі також – ГПК України) набирають чинності через один місяць з дня опублікування Закону, тобто з 16.11.2019.

Зазначеним Законом передбачається, зокрема, зміна переліку підстав, які звільняють від доказування (ст. 75 ГПК України), впровадження нового стандарту доказування: «вірогідності доказів» замість «достатності доказів» (ст. 79 ГПК України), можливість витребування судом групи однотипних документів (ст. 81 ГПК України), підвищення вимог до мотивувальної частини рішення суду в частині зазначення обставин, що є предметом доказування, доводів сторін та встановлених обставин (ст. 238 ГПК України), звуження підстав для скасування рішення в апеляційному суді (ст. 277 ГПК України).

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу зазначених законодавчих змін, хотіли б звернути увагу на те, що попри прийняті у 2017 році ідентичні редакції загальних частин процесуальних кодексів, новели було внесено лише в зміст ГПК України. Очевидно, що існування тотожних положень процесуальних кодексів не є абсолютною константою, адже необхідність змін може буде викликана потребами та специфікою відносин в межах однієї юрисдикції. Втім, у даному випадку законодавець жодним чином не пояснив причини конкретних змін саме в порядок господарського судочинства.

ДО ПИТАННЯ ЛІКВІДАЦІЇ ТА УТВОРЕННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ

В рамках судової реформи, указами Президента України №№ 449/2017, 450/2017, 451/2017 та 453/2017 від 29.12.2017 постановлено ліквідувати «старі» місцеві загальні та господарські суди, а замість них утворити «нові» окружні.

За змістом ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок його роботи.

Таким чином, судді продовжують здійснювати правосуддя у де-юре ліквідованих судах вже майже як півтора року. Тим часом, указ Президента України чекає свого «якісного наповнення» у вигляді рішень Вищої ради правосуддя про переведення суддів до новоутворених окружних судів.

Таке тривале очікування зовсім не безперспективне, з огляду на відому практику початку діяльності нових апеляційних судів. Так, на початку жовтня 2018 року, несподівано для більшості наступив «тимчасовий колапс» у зв'язку із переведенням суддів до новоутворених апеляційних судів. Масштаби, ризики та наслідки, які пов'язані із переведенням суддів першої інстанції до окружних судів, важко оцінити.

Втім, для прикладу, вітчизняній історії становлення адміністративного судочинства відомі ще цікавіші казуси, коли 13.10.2008 указом Президента України № 922/2008 було ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва, а замість нього утворено два нові: Центральний та Лівобережний окружні адміністративні суди, які проіснували лише «на папері». Через декілька днів, 16.10.2008 Президент України скасував дію свого указу. При цьому, того ж дня, іншим указом № 941/2008 глава держави ще раз постановив утворити два місцеві адміністративні суди в межах м. Києва. Після численних судових оскаржень і цей указ Президента був визнаний таким, що втратив чинність.

ВИСНОВОК. В сучасних умовах, судова реформа може продовжитися яким завгодно способом. Непередбачуваним та карколомним розвитком подій нас вже не здивувати!

© Овод Андрій, м. Київ, травень 2019 року 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОВТОРНОГО АВТОМАТИЗОВАНОГО РОЗПОДІЛУ НЕВИРІШЕНИХ СУДОВИХ СПРАВ

Нові правові механізми процесуального законодавства покликані забезпечити, в тому числі, розумні строки розгляду справи – одну із фундаментальних засад судочинства.

Однією із новел процесуальних кодексів в редакції від 15.12.2017 є окреме положення щодо підстави визначення нового складу суду. Так, ч. 9 ст. 32 ГПК України, ч. 7 ст. 33 ЦПК України та ч. 9 ст. 31 КАС України, які є тотожні за змістом, передбачено, що «невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом».

РОЗГЛЯД ПИТАННЯ ПРО ВІДВІД НА СТАДІЇ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВОГО РІШЕННЯ: ОДНООСОБОВО vs КОЛЕГІАЛЬНО

Будівля Північно-Західного апеляційного господарського суду.

Однакове розуміння норми закону є невід’ємною передумовою для її належного правозастосування. Такий постулат є особливо важливим в процесуальних галузях права, де дотримання «букви» закону зачасту превалює над «духом», а правове регулювання відносин не допускає застосування аналогії.

В контексті даної теми, хочемо звернути увагу на різне розуміння норм закону під час визначення складу суду для розгляду питання про відвід судді на стадії апеляційного чи касаційного провадження.

Аналіз судової практики свідчить про те, що суди України неоднаково підходять до визначення того, чи слід розглядати таку заяву після визнання її необґрунтованою одноособово або ж колегіально.

ЗАЯВА ПРО ВІДВІД СУДДІ: ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ?

Можливість неупередженого та об’єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 р. (далі – Закон)  було докорінно змінено та уніфіковано в межах відповідних судочинств порядок вирішення заяви про відвід судді.

Як відомо, чинний Закон передбачає порядок відповідно до якого, якщо суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, то вирішення цього питання здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається в порядку автоматизованого розподілу справи. Простіше кажучи, відмова у задоволенні заяви учасника справи про відвід означає передачу її іншому судді для прийняття остаточного рішення з цього процесуального питання.

Практика заявлення і розгляду відводу судді за «новими правилами» викликала об’єктивну необхідність в аналізі цього правового інституту на предмет співвідношення права особи на незалежний суд та зловживання процесуальними правами.   

ЕФЕКТИВНІСТЬ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

будівля Господарського суду Київської області

Господарський процесуальний кодекс України в редакції від 15.12.2017 р. (далі – ГПК України) передбачає можливість здійснення господарського судочинства в порядку наказного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Нова форма судочинства відкрила перед особами, які мають право на звернення до господарського суду, альтернативні процесуальні можливості.

Юридичні особи та / або фізичні особи-підприємці можуть звернутися до процедури наказного провадження за таких умов:

ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Нещодавні зміни до процесуального законодавства України призвели як до оновлення змісту вже існуючих правових інститутів, так і до виникнення у ньому якісно нових правових механізмів.

Однією із новел вітчизняного процесуального законодавства є інститут врегулювання спору за участю судді (далі також – врегулювання спору або процедура).

За своєю природою така процедура є примирювальною та спрямована на досягнення сторонами компромісу з питань, які виникають із предмета позову. Врегулювання спору за участю судді не слід ототожнювати з медіацією, однак це є альтернативним способом вирішення спірних питань, що дозволяє сторонам швидко і в межах судових процедур досягти бажаного компромісу. 

В цій статті пропонуємо до Вашої уваги основні аспекти правового регулювання та практики застосування зазначеного правового інституту в господарському судочинстві.

УМОВИ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Оновлений конституційний статус органів прокуратури змінив характер та завдання їх діяльності. Так, в п. 3 ст. 131¹ Конституції України одним із завдань прокуратури визначається «представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом».

Вважаємо, що слід виокремити такі умови представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, тобто ті обставини, за яких може бути реалізований механізм прокурорського представництва:

ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА ДЕРЖАВНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

У процесі реформування української ринкової економіки акціонерне товариство є однією із можливих організаційно-правових форм діяльності суб’єктів господарювання, за якими закріплені об’єкти державного майна.

Частиною 2 ст. 22 Господарського кодексу України (далі – ГК України) [1] та п. 2 Методики визначення частки державного сектору у складі економіки, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [8] закріплено те, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ В НОВІЙ РЕДАКЦІЇ

У статті пропонується вирішення актуальних проблем господарського права України шляхом розроблення і прийняття нової редакції кодифікованого акта. Автором виділено та проаналізовано окремі напрями перспективних розробок в змісті нового Господарського кодексу України, їх особливості та проблематику реалізації.

Ключові слова: нова редакція Господарського кодексу України, кодифікований акт, державне регулювання економіки.

ВЛАСНИЙ ПІДХІД ДО РОЗУМІННЯ ПОНЯТЬ "ДЕРЖАВА" І "ПРАВО" ТА ВПЛИВ "ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА" НА ЇХ СУЧАСНЕ СПРИЙНЯТТЯ

Моє розуміння категорій «держава» і «право» не є унікальним. Воно відображає ті погляди і напрями в юриспруденції, які викликали у мене найбільший інтерес та загострили зір.

Поняття «держава» і «право» є взаємопов’язаними й взаємодоповнюючими. Тому відповісти на запитання, що було перший і породило наступне є риторичним.

ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ПРОКУРОРА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Анотація. В цій статті досліджено поняття та зміст функцій і повноважень прокурора у кримінальному провадженні в Україні. З цією метою викладено законодавчі і наукові підходи щодо визначення функцій прокурора та проаналізовано чинне законодавство для з’ясування повноваження сторони обвинувачення. Додатково було порівняно процесуальний статус прокурора як процесуального керівника та керівника прокуратури, службової особи вищестоящої прокуратури.