САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ: РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Замість передмови

Доступ до представництва у суді є темою жвавих дискусій протягом останніх років. Без сумніву, причиною цього стало доповнення Конституції України ст. 1312, яка  передбачає, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Через три роки, після завершення тимчасового періоду, як передбачено в пп. 11 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так звана «адвокатська монополія» в частині представництва фізичних і юридичних осіб вже більше як рік діє в судах усіх інстанцій України.

Процесуальні кодекси в редакціях від 15.12.2017 р. були прийняті із урахуванням зазначених змін до Конституції України, тому визначають, що представником учасника справи може бути виключно адвокат. На додачу, передбачено, що фізична особа може діяти в суді особисто або через свого законного представника. Щодо юридичної особи, то вона згідно з оновленими процесуальними кодексами має право діяти в суді також шляхом самопредставництва, що до кінця 2019 року розумілося як участь керівника або члена виконавчого органу. Стосовно суб’єктів владних повноважень, то в основній частині процесуальних кодексів передбачалося, що правом діяти від їхнього імені у суді наділений лише керівник або адвокат. Разом з тим, перехідні положення відтермінували початок дій цих норм до початку 2020 року, тому штатні юрисконсульти продовжували здійснювати представництво на підставі довіреності.

Не варто забувати, що як виняток представництво в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах може здійснюватися на підставі довіреності особою, яка досягла повноліття і має процесуальну дієздатність. Втім, питома вага таких категорій справ у межах загальної кількості судових проваджень в країні досить незначна.

Загалом, як нам видається, до «адвокатської монополії» почали нарешті звикати: громадяни та бізнес активно звертаються за отриманням професійної правничої допомоги, а адвокатська спільнота невпинно збільшується, зокрема, з числа юрисконсультів, які раніше здійснювали представництво у судах без статусу адвоката.

Кому і чим не догодила «адвокатська монополія»?

За іронією, такий стан речей не влаштовував того, хто власне розпочав цей процес – парламент. Зміна політичної кон’юктури та наближення 2020 року, з яким Перехідні положення Конституції України пов’язували повноцінний старт «адвокатської монополії» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування – призвели до зміни курсу законодавця. Так, 29.08.2019 р. у перший день роботи Верховної Ради України нового скликання Президент України вніс як невідкладений Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії). Попри оперативне проходження процедур в стінах парламенту, надання висновку Конституційним Судом України, законопроект № 1013, зважаючи на вимоги ст. 155 Конституції України, не міг бути прийнятим раніше наступної чергової сесії. До слова, на момент написання цієї статті згаданий законопроект очікує розгляду, хоч третя сесія Верховної Ради України IX скликання розпочалася більше як місяць тому.

Здається, що саме після усвідомленням невідворотності «адвокатської монополії» для суб’єктів владних повноважень, коаліція депутатських фракцій взялася вирішувати питання у спосіб, що не передбачав би внесення змін до Конституції України. Інакшим чином, складно пояснити те, що за три дні до початку 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» № 390-IX (далі – Закон № 390-IX). Цим законом внесено зміни до процесуальних кодексів, а саме передбачено, що від імені органу державної влади чи місцевого самоврядування, на додачу до керівника, може діяти «інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)».

Аналогічні зміни також було внесено в норми, які стосуються самопредставництва юридичних осіб незалежно від порядку їхнього створення. Тобто, до переліку самопредставників будь-якої юридичної особи додалися, окрім керівника та/або члену виконавчого органу, додатково й «інша уповноважена особа» статус якої може підтверджуватися законом, статутом, положенням, трудовим договором (контрактом). У цій частині змін, логіка законодавця не зовсім зрозуміла, адже на юридичних осіб вимоги щодо виключного права адвокатів на представництво в судах поширюються із самого початку, тому вони загалом адаптувалися до цього і очевидно не потребували таких змін.

Що не так із самопредставництвом юридичної особи?      

Говорячи про самопредставництво фізичної особи, жодних дискусій не виникає, адже право такої особи самостійно представляти власні інтереси в суді є невід’ємним і гарантується поза будь-яким сумнівом.

Спірною є правова природа самопредставництва юридичних осіб, в тому числі суб’єктів владних повноважень. На нашу думку, категорія «самопредставництво юридичної особи» по своїй суті повністю охоплюється змістом «представництво» і нічого нового в своєму змісті не несе. Нагадаємо, що згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України «Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє».

Таке припущення повністю узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, яких вона дійшла у постанові від 22.10.2019 р. у справі № 911/2129/17, в якій досліджувалося питання щодо застосування ч. 1 ст. 232 ЦК України під час вирішення позову про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, недійсним. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду встановила, що правовідносини між юридичною особою і її посадовою особою мають довірчий характер. Відтак орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов'язки юридичної особи, є її представником, а його відносини з юридичною особою підпадають під визначення представництва, яке наведене у ст. 237 ЦК України.

Тобто, з однієї сторони, явної потреби у такому «винаході», як самопредставництво, для позначення тих самих відносин, які за своїм характером вже чітко визначені та поіменовані у законодавстві, як представництво – не було. Штучна поява самопредставництва може полягати в тому, щоб врегулювати відносини представництва інакше, ніж в Конституції України та без внесення змін до неї. Відкритим залишається питання чи не суперечать прийняті зміни до процесуальних кодексів в частині самопредставників – неадвокатів нормі ст. 131² Конституції України, в якій визначено, що представництво здійснюється тільки адвокатами, особливо якщо врахувати, що обидва поняття змістовно позначають одні й ті ж саме відносини.

Попри це, конструкція «самопредставництва» видається виправданим процесуальним способом гарантування права юридичної особи на участь в суді через її уповноважених осіб. У протилежному випадку, усі юридичні особи повинні були б діяти в суді виключно через адвокатів, що вочевидь не відповідає духу права кожного на судовий захист.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» громадяни здійснюють право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Попри те, що представництво у Вищій раді правосуддя не є судовим, зазначене лише підсилює враження непослідовності законодавця в частині врегулювання подібних правових інститутів і недосконалості законотворчої техніки загалом.

Як виглядало «самопредставництво» до 15.12.2017 р.?

Вперше категорія «самопредставництво» з’явилася в процесуальних кодексах в редакціях від 15.12.2017 р. До цього, процесуальне законодавство визначало, що юридичні особи діють в судах через їхні органи, а суб’єктів владних повноважень могла ще представляти інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Тобто, «самопредставництво» як процесуальний інститут виникло лише в 2017 році як вимушена реакція на зміни до Конституції України щодо виключного права адвокатів на представництво іншої особи в суді. Те, що раніше називалося представництво юридичної особи почало йменуватися самопредставництвом, хоч суть цього інституту зовсім не змінилася і нічим не відрізняється.

Чи суперечить самопредставництво юридичної особи Конституції України?

Закріпивши в Конституції України «адвокатську монополію», законодавець самостійно зв’язав собі руки у питанні врегулювання особливостей представництва органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб. Саме тому, будь-які юридичні конструкції щодо підміняють «адвокатську монополію» на рівні закону, як-от самопредставництво, можуть суперечити Конституції України. 

Наведене наштовхує на думку про недоцільність закріплення в тексті Основного закону положення про виключне право адвокатів здійснювати представництво іншої особи в суді. Натомість, вважаємо, виправданим і необхідним врегулювання цього питання на рівні процесуального закону. Безумовно «адвокатська монополія» є позитивним кроком на шляху до підвищення якості судочинства, що підтверджує практика останніх років. Втім, навіть за чотирьохрічний перехідний період, держава так і не забезпечила адекватного механізму втілення цієї концепції, зокрема для суб’єктів владних повноважень. Перш за все, проблематика полягає у неможливості працевлаштувати адвокатів, оскільки робота на посадах публічної служби є несумісною з діяльністю адвоката. Саме тому представництво в судах для суб’єктів владних повноважень мало б відбуватися лише через закупівлю адвокатських послуг. Вочевидь, в кінці минулого року у владних кабінетах серйозно задумалися над кошторисом таких витрат. Як результат, законодавець, не встигши скасувати «адвокатську монополію», розширив Законом № 390-IX зміст поняття «самопредставництво» настільки, що тепер ініційовані зміни в Конституцію України втратили практичний сенс. Інша справа, що суперечність норм процесуальних кодексів положенням Конституції України лише загострилася.

На сьогодні, в судах України почасту не допускають штатних працівників до участі в процесі, посилаючись на пряму дію пп. 11 п. 16¹ розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. За логікою окремих представників Феміди, яка має право на існування, яким би не був зміст ГПК України, ЦПК України чи КАС України, їхні положення у жодному разі не можуть підміняти собою Конституції України.  

Хто такі працівники та чим підтверджуються їхні повноваження?

Відтепер, самопредставником суб’єкта владних повноважень та будь-якої юридичної особи може бути також особа, яка уповноважена діяти від їхнього імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Фактично, мова йде про штатних працівників, які в межах виконання трудової функції уповноважені представляти своїх роботодавців у судах. При цьому законодавець не встановив жодних кваліфікаційних вимог до таких працівників, принаймні на кшталт «фахівець в галузі права». З огляду на це, можна спрогнозувати зниження якості судового процесу у тих випадках, коли участь в засіданні братимуть працівники без необхідних фахових знань.

Щодо документів, які підтверджують повноваження, то комплексний аналіз процесуальних кодексів свідчить що «працівники» не можуть діяти на підставі довіреності. Попри те, що станом на початок 2020 року в судах доводилося зустрічати протилежне, вважаємо, що самопредставництво за довіреністю суперечить навіть задекларованій правовій природі цього інституту, адже довіреність видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Більше того, підстави для такого висновку випливають безпосередньо із норм процесуальних кодексів, згідно з якими такий документ є підтвердженням повноважень представника - адвоката.

Цікавою є позиція Верховного Суду, висловлена колегією суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 21.02.2020 р. у справі № 911/25/19, якою касаційну скаргу було повернуто через те, що підписант скарги не долучив ані повноважень представника, ані самопредставника органу місцевого самоврядування. При цьому Верховний Суд визнав неналежними доказами самопредставництва надані розпорядження міського голови про призначення на посаду начальника відділу судової роботи, розпорядження про затвердження посадових інструкцій та посадову інструкцію. Разом з тим, Верховний Суд перевірив відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, встановив відсутність даних про особу, яка підписувала скаргу і як результат, дійшов висновку про відсутність доказів самопредставництва. Наведене свідчить про те, що питання комплектності документів для самопредставництва залишається відкритим, що вочевидь поступово буде вирішено судовою практикою.

На нашу думку, безвідносно до комбінацій з документами для самопредставництва, суд у кожній справі повинен перевіряти, чи уповноважений працівник саме на участь в судовому процесі. Іншими словами, не можуть братися до уваги будь-які трудові відносини, в той час як допустимими є лише ті, в яких трудова функція працівника пов’язана саме з участю в суді від імені роботодавця.

Як врегульовано в кримінальному та конституційному процесах?  

Ініціюючи зміни до процесуального законодавства, автори Закону № 390-IX апелювали до ч. 2 ст. 58 КПК України, яка надає право працівникові юридичної особи, яка визнана потерпілою у кримінальному провадженні, представляти інтереси такої юридичної особи.

Втім, звертаємо увагу, що працівник юридичної особи, що є потерпілою, діє на підставі довіреності, в якій має бути визначений обсяг повноважень. Разом з тим, ані положення про юридичний відділ, ані посадова інструкція, ані трудовий договір не передбачають змісту повноважень щодо представництва в конкретній справі. Саме тому виникають питання, яким чином суду перевірити повноваження «працівника» на відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову, укладення мирової угоди та інше. Трудовий договір згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП визначає характер праці, однак не може передбачити процесуальні повноваження працівника на всі випадки.

Цікаво, що згідно з ч. 3 ст. 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» «Конституційну скаргу юридичної особи підписує уповноважена на це особа, повноваження якої має бути підтверджено установчими документами цієї юридичної особи та актом про призначення (обрання) на посаду уповноваженої особи». Ця норма викликала наш інтерес саме тим, що представником юридичної особи за конституційною скаргою може бути лише її уповноважена особа, і не може бути адвокат.

Висновки

На нашу думку, інститут самопредставництва – це креативне рішення, яке дозволило оперативно скасувати «адвокатську монополію» для юридичних осіб без або до внесення змін в Конституцію України. До того часу як самопредставництво суб’єктів владних повноважень та інших юридичних осіб обмежувалося діяльністю керівника, який набуває повноваження в силу закону чи установчих документів, такі положення процесуальних кодексів, навіть попри дискусійну правову природу, були виправданими. Однак, прийнятий в кінці 2019 року Закон № 390-IX розширив перелік осіб, які можуть здійснювати самопредставництво і фактично наділив такими повноваженнями штатних працівників.

У той же час, положення Основного закону в частині вимог до представництва в судах, як норми прямої дії, залишаються чинними. Зазначене лише загострює актуальність питання щодо конституційності інституту самопредставництва.

На сьогодні, зачасту складно визначити обсяг повноважень штатних працівників щодо участі в судовому засіданні та реалізації процесуальних прав. Наведене пов’язано з тим, що трудові відносини не встановлюють обсягу процесуальних повноважень для кожного окремого провадження. Разом з тим, довіреність не може використовуватися штатними працівниками, бо підпадає під категорію документів представників, якими є адвокати.

Cподіваємося, що навіть після запланованих змін до Конституції України, виключне право на представництво іншої особи в суді залишиться компетенцією адвокатів. Це має бути передбачено саме в процесуальних кодексах, що надасть законодавцю гнучкість у врегулюванні особливостей представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

© Гусак Андрій,

Овод Андрій,

м. Київ, березень 2020 року