ПРОЦЕСУАЛЬНЕ РІЗНОЧИТАННЯ У ПОВНОВАЖЕННЯХ СУДУ ЗАЛИШАТИ ПОЗОВ БЕЗ РОЗГЛЯДУ ЧЕРЕЗ НЕЯВКУ ПОЗИВАЧА НА СТАДІЇ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розгляд справ у судах першої інстанції переважно відбувається із засіданнями, і лише незначна частина справ вирішується у так званому «письмовому провадженні».

Процесуальний закон для кожного виду судочинства передбачає однаковий юридичний наслідок, якщо позивач ігнорує призначені засідання. За певних умов, суд залишає такий позов без розгляду.

Однак, недосконалі формулювання в процесуальних законах, які регламентують тотожні відносини, а також відмінні правові висновки касаційних судів – створили дискусію правозастосування там, де здавалося її не може бути.

ПИТАННЯ (НЕ)НАЛЕЖНОСТІ ВІДПОВІДАЧА ТА РОЛЬ СУДУ В ЙОГО ВИРІШЕННІ

Вже усталеним у численних правових висновках Верховного Суду є те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відтак, суди відмовляють у задоволенні позовів, якщо вони спрямовані до неналежних відповідачів, тобто, тих, які не мають відповідати за пред`явленими вимогами.

При цьому, позивач про таку встановлену судом «неналежність» часто дізнається лише з повного тексту рішення або навіть за результатами його перегляду, коли вже позбавлений можливості залучити співвідповідача або ж замінити відповідача на належного, адже реалізація такого права обмежується стадією підготовчого провадження.

РОЗРУХА НЕ В ЗАКОНАХ, А В ГОЛОВАХ, ЯКІ ЇХ ЗАСТОСОВУЮТЬ: ДИСКУСІЯ ЩОДО ПОЧАТКУ СТРОКУ НА ПРИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

Стаття 17 Конституції України проголошує, що «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей».

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження військової служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (позиція з рішень Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 та від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Однак, вимушені констатувати, що останні декілька років у результаті систематично неправильної практики застосування норм права Міністерством оборони України сотні військовослужбовців з різних куточків України позбавлені визначеного законом та гарантованого державою соціального захисту. В умовах тимчасової окупації Російською Федерацією територій України та гібридної війни на сході, саме підрозділи Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення забезпечують захист суверенітету і територіальної цілісності держави. Зважаючи на це, соціальний захист військовослужбовців має особливо важливе значення в новітній історії України.

У ПОШУКАХ ЕФЕКТИВНОГО СПОСОБУ СУДОВОГО ЗАХИСТУ КОЛИШНЬОГО УЧАСНИКА ТОВ

Згідно з останніми даними Державної служби статистики половину усіх зареєстрованих в Україні юридичних осіб складають товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ), а це 698030 станом на 01.10.2020 р. Гегемонія ТОВ як організаційно-правової форми господарювання пов’язана з привабливим режимом діяльності. Саме тому, ТОВ є найпоширенішою формою ведення малого та середнього бізнесу в Україні.

Боротьба з рейдерством чи зарегульованість відносин?

З метою вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням, і що найважливіше забезпеченням прав учасників, 06.02.2018 р. парламент прийняв Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Для запобігання рейдерству, до якого ТОВ є дуже вразливими, зазначеним законом також були внесені зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про державну реєстрацію юридичних осіб) в частині, що стосується вимог до документів, які подаються для державної реєстрації змін.

Під час розгляду судами корпоративних спорів на підставі нового законодавства каменем спотикання для позивачів - колишніх учасників ТОВ виявився вибір належного та ефективного способу захисту порушених прав, пов’язаних з їхнім виключенням. Простіше кажучи, яким чином колишньому учаснику ТОВ правильно сформулювати позовні вимоги, аби суд зміг їх задовольнити, а державний реєстратор виконати, враховуючи що кінцевою метою в таких спорах є поновлення участі в товаристві.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ АВТО: ЩО ТАМ ІЗ СУДОВИМ ЗАХИСТОМ?

Ввезення транспортних засобів на територію України зачасту ускладнюється митним оформленням, під час якого митні органи приймають рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості в сторону її збільшення. З метою випуску автомобіля у вільний обіг, на підставі скоригованої митницею вартості, платник податків вимушений подавати нову митну декларацію і що найважливіше – здійснювати додаткову доплату за митне оформлення. Для багатьох українців, які підшуковують транспортні засоби закордоном, таке коригування суттєво впливає на розмір очікуваних витрат, що зумовлює необхідність звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи загальні тенденції судової практики, спробую розібратися, чи є судовий захист у цій категорії спорів з митницею ефективним і як платнику податків якнайкраще поновити порушені права.

ПІДСУДНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ ПОЗОВІВ ДО ВІДПОВІДАЧІВ - НЕРЕЗИДЕНТІВ: ЗАСТОСУВАННЯ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ

Глобалізація економічних відносин та їхній розвиток впливає на питому вагу спорів, ускладнених іноземним елементом. Попри усі негаразди українських судів, судитися в Україні для наших резидентів може бути набагато зручніше та дешевше, аніж в іноземних судах. Саме тому український бізнес часто стикається з питанням щодо можливості звернення до господарського суду з позовом до іноземного суб’єкта господарювання.

Можливість сторін зовнішньоекономічного договору обирати суд якої держави буде вирішувати спори між ними є однією зі складових права на доступ до правосуддя. Разом з тим, якщо виходити лише з загального правила визначення територіальної підсудності, то звернення до суду в Україні з позовом до іноземного відповідача є неможливим, адже його місцезнаходження закордоном. У той же час, аналіз розгляду судами позовів до відповідачів-нерезидентів свідчить про те, що такі випадки зустрічаються, однак практика не є стійкою та послідовною.

Поясненням цьому є те, що законодавство щодо визначення підсудності такої категорії справ неодноразово змінювалося, що не відповідає потребам міжнародних економічних відносин, а саме стабільності і передбачуваності механізмів судового захисту для бізнесу.

Для дослідження того чи має все таки можливість позивач - резидент звернутися до господарського суду з позовом до відповідача - нерезидента відповідно до чинного законодавства, вважаємо за необхідне здійснити невеличкий екскурс в історію цього питання.

САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ: РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Замість передмови

Доступ до представництва у суді є темою жвавих дискусій протягом останніх років. Без сумніву, причиною цього стало доповнення Конституції України ст. 1312, яка  передбачає, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Через три роки, після завершення тимчасового періоду, як передбачено в пп. 11 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так звана «адвокатська монополія» в частині представництва фізичних і юридичних осіб вже більше як рік діє в судах усіх інстанцій України.

Процесуальні кодекси в редакціях від 15.12.2017 р. були прийняті із урахуванням зазначених змін до Конституції України, тому визначають, що представником учасника справи може бути виключно адвокат. На додачу, передбачено, що фізична особа може діяти в суді особисто або через свого законного представника. Щодо юридичної особи, то вона згідно з оновленими процесуальними кодексами має право діяти в суді також шляхом самопредставництва, що до кінця 2019 року розумілося як участь керівника або члена виконавчого органу. Стосовно суб’єктів владних повноважень, то в основній частині процесуальних кодексів передбачалося, що правом діяти від їхнього імені у суді наділений лише керівник або адвокат. Разом з тим, перехідні положення відтермінували початок дій цих норм до початку 2020 року, тому штатні юрисконсульти продовжували здійснювати представництво на підставі довіреності.

Не варто забувати, що як виняток представництво в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах може здійснюватися на підставі довіреності особою, яка досягла повноліття і має процесуальну дієздатність. Втім, питома вага таких категорій справ у межах загальної кількості судових проваджень в країні досить незначна.

Загалом, як нам видається, до «адвокатської монополії» почали нарешті звикати: громадяни та бізнес активно звертаються за отриманням професійної правничої допомоги, а адвокатська спільнота невпинно збільшується, зокрема, з числа юрисконсультів, які раніше здійснювали представництво у судах без статусу адвоката.