У ПОШУКАХ ЕФЕКТИВНОГО СПОСОБУ СУДОВОГО ЗАХИСТУ КОЛИШНЬОГО УЧАСНИКА ТОВ

Згідно з останніми даними Державної служби статистики половину усіх зареєстрованих в Україні юридичних осіб складають товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ), а це 698030 станом на 01.10.2020 р. Гегемонія ТОВ як організаційно-правової форми господарювання пов’язана з привабливим режимом діяльності. Саме тому, ТОВ є найпоширенішою формою ведення малого та середнього бізнесу в Україні.

Боротьба з рейдерством чи зарегульованість відносин?

З метою вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням, і що найважливіше забезпеченням прав учасників, 06.02.2018 р. парламент прийняв Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Для запобігання рейдерству, до якого ТОВ є дуже вразливими, зазначеним законом також були внесені зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про державну реєстрацію юридичних осіб) в частині, що стосується вимог до документів, які подаються для державної реєстрації змін.

Під час розгляду судами корпоративних спорів на підставі нового законодавства каменем спотикання для позивачів - колишніх учасників ТОВ виявився вибір належного та ефективного способу захисту порушених прав, пов’язаних з їхнім виключенням. Простіше кажучи, яким чином колишньому учаснику ТОВ правильно сформулювати позовні вимоги, аби суд зміг їх задовольнити, а державний реєстратор виконати, враховуючи що кінцевою метою в таких спорах є поновлення участі в товаристві.

МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ АВТО: ЩО ТАМ ІЗ СУДОВИМ ЗАХИСТОМ?

Ввезення транспортних засобів на територію України зачасту ускладнюється митним оформленням, під час якого митні органи приймають рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості в сторону її збільшення. З метою випуску автомобіля у вільний обіг, на підставі скоригованої митницею вартості, платник податків вимушений подавати нову митну декларацію і що найважливіше – здійснювати додаткову доплату за митне оформлення. Для багатьох українців, які підшуковують транспортні засоби закордоном, таке коригування суттєво впливає на розмір очікуваних витрат, що зумовлює необхідність звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи загальні тенденції судової практики, спробую розібратися, чи є судовий захист у цій категорії спорів з митницею ефективним і як платнику податків якнайкраще поновити порушені права.

ПІДСУДНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ ПОЗОВІВ ДО ВІДПОВІДАЧІВ - НЕРЕЗИДЕНТІВ: ЗАСТОСУВАННЯ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ

Глобалізація економічних відносин та їхній розвиток впливає на питому вагу спорів, ускладнених іноземним елементом. Попри усі негаразди українських судів, судитися в Україні для наших резидентів може бути набагато зручніше та дешевше, аніж в іноземних судах. Саме тому український бізнес часто стикається з питанням щодо можливості звернення до господарського суду з позовом до іноземного суб’єкта господарювання.

Можливість сторін зовнішньоекономічного договору обирати суд якої держави буде вирішувати спори між ними є однією зі складових права на доступ до правосуддя. Разом з тим, якщо виходити лише з загального правила визначення територіальної підсудності, то звернення до суду в Україні з позовом до іноземного відповідача є неможливим, адже його місцезнаходження закордоном. У той же час, аналіз розгляду судами позовів до відповідачів-нерезидентів свідчить про те, що такі випадки зустрічаються, однак практика не є стійкою та послідовною.

Поясненням цьому є те, що законодавство щодо визначення підсудності такої категорії справ неодноразово змінювалося, що не відповідає потребам міжнародних економічних відносин, а саме стабільності і передбачуваності механізмів судового захисту для бізнесу.

Для дослідження того чи має все таки можливість позивач - резидент звернутися до господарського суду з позовом до відповідача - нерезидента відповідно до чинного законодавства, вважаємо за необхідне здійснити невеличкий екскурс в історію цього питання.

САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ: РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Замість передмови

Доступ до представництва у суді є темою жвавих дискусій протягом останніх років. Без сумніву, причиною цього стало доповнення Конституції України ст. 1312, яка  передбачає, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Через три роки, після завершення тимчасового періоду, як передбачено в пп. 11 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так звана «адвокатська монополія» в частині представництва фізичних і юридичних осіб вже більше як рік діє в судах усіх інстанцій України.

Процесуальні кодекси в редакціях від 15.12.2017 р. були прийняті із урахуванням зазначених змін до Конституції України, тому визначають, що представником учасника справи може бути виключно адвокат. На додачу, передбачено, що фізична особа може діяти в суді особисто або через свого законного представника. Щодо юридичної особи, то вона згідно з оновленими процесуальними кодексами має право діяти в суді також шляхом самопредставництва, що до кінця 2019 року розумілося як участь керівника або члена виконавчого органу. Стосовно суб’єктів владних повноважень, то в основній частині процесуальних кодексів передбачалося, що правом діяти від їхнього імені у суді наділений лише керівник або адвокат. Разом з тим, перехідні положення відтермінували початок дій цих норм до початку 2020 року, тому штатні юрисконсульти продовжували здійснювати представництво на підставі довіреності.

Не варто забувати, що як виняток представництво в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах може здійснюватися на підставі довіреності особою, яка досягла повноліття і має процесуальну дієздатність. Втім, питома вага таких категорій справ у межах загальної кількості судових проваджень в країні досить незначна.

Загалом, як нам видається, до «адвокатської монополії» почали нарешті звикати: громадяни та бізнес активно звертаються за отриманням професійної правничої допомоги, а адвокатська спільнота невпинно збільшується, зокрема, з числа юрисконсультів, які раніше здійснювали представництво у судах без статусу адвоката.

«ВІЗ ПОПЕРЕДУ КОНЕЙ» АБО ДО ЧОГО ТУТ ПОРЯДОК ПОДАННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

На перший погляд порядок подання касаційної скарги в господарському судочинстві виглядає достатньо зрозумілим процесуальним інститутом. Однак, детальний аналіз законодавчого регулювання, судової практики і процесуальних завдань, які ставить собі особа, яка подає касаційну скаргу, свідчить про протилежне.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) «Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції». З цієї норми, яка розміщена в основній частині кодексу випливає, що особа, оскаржуючи судові рішення в порядку господарського судочинства, повинна надіслати скаргу на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або подати її через канцелярію того ж суду.

Поява у ГПК України норми про подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду прямо пов’язана із задекларованим початком роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС). До слова, за задумом законодавця, саме ЄСІТС має забезпечити обмін документами (надсилання та отримання) в електронній формі між судами (ч. 4 ст. 6 ГПК України). Лише у такому разі, подана до Верховного Суду касаційна скарга, може бути розглянута ним без необхідності витребування чи пересилання паперових матеріалів справи з нижчестоящих судів.

ПЕРШІ СУТТЄВІ ВІДМІННОСТІ В ПРОЦЕСУАЛЬНИХ КОДЕКСАХ: ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО НА НИЗЬКОМУ СТАРТІ

17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX (далі також – Закон).

Як влучно зазначило Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України у своїх зауваженнях, назва Закону не відповідає його змісту, оскільки ряд змін до законодавчих актів України не стосуються врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності.

Прикінцевими та перехідними положеннями встановлено, що зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі також – ГПК України) набирають чинності через один місяць з дня опублікування Закону, тобто з 16.11.2019.

Зазначеним Законом передбачається, зокрема, зміна переліку підстав, які звільняють від доказування (ст. 75 ГПК України), впровадження нового стандарту доказування: «вірогідності доказів» замість «достатності доказів» (ст. 79 ГПК України), можливість витребування судом групи однотипних документів (ст. 81 ГПК України), підвищення вимог до мотивувальної частини рішення суду в частині зазначення обставин, що є предметом доказування, доводів сторін та встановлених обставин (ст. 238 ГПК України), звуження підстав для скасування рішення в апеляційному суді (ст. 277 ГПК України).

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу зазначених законодавчих змін, хотіли б звернути увагу на те, що попри прийняті у 2017 році ідентичні редакції загальних частин процесуальних кодексів, новели було внесено лише в зміст ГПК України. Очевидно, що існування тотожних положень процесуальних кодексів не є абсолютною константою, адже необхідність змін може буде викликана потребами та специфікою відносин в межах однієї юрисдикції. Втім, у даному випадку законодавець жодним чином не пояснив причини конкретних змін саме в порядок господарського судочинства.

ДО ПИТАННЯ ЛІКВІДАЦІЇ ТА УТВОРЕННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ

В рамках судової реформи, указами Президента України №№ 449/2017, 450/2017, 451/2017 та 453/2017 від 29.12.2017 постановлено ліквідувати «старі» місцеві загальні та господарські суди, а замість них утворити «нові» окружні.

За змістом ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок його роботи.

Таким чином, судді продовжують здійснювати правосуддя у де-юре ліквідованих судах вже майже як півтора року. Тим часом, указ Президента України чекає свого «якісного наповнення» у вигляді рішень Вищої ради правосуддя про переведення суддів до новоутворених окружних судів.

Таке тривале очікування зовсім не безперспективне, з огляду на відому практику початку діяльності нових апеляційних судів. Так, на початку жовтня 2018 року, несподівано для більшості наступив «тимчасовий колапс» у зв'язку із переведенням суддів до новоутворених апеляційних судів. Масштаби, ризики та наслідки, які пов'язані із переведенням суддів першої інстанції до окружних судів, важко оцінити.

Втім, для прикладу, вітчизняній історії становлення адміністративного судочинства відомі ще цікавіші казуси, коли 13.10.2008 указом Президента України № 922/2008 було ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва, а замість нього утворено два нові: Центральний та Лівобережний окружні адміністративні суди, які проіснували лише «на папері». Через декілька днів, 16.10.2008 Президент України скасував дію свого указу. При цьому, того ж дня, іншим указом № 941/2008 глава держави ще раз постановив утворити два місцеві адміністративні суди в межах м. Києва. Після численних судових оскаржень і цей указ Президента був визнаний таким, що втратив чинність.

ВИСНОВОК. В сучасних умовах, судова реформа може продовжитися яким завгодно способом. Непередбачуваним та карколомним розвитком подій нас вже не здивувати!

© Овод Андрій, м. Київ, травень 2019 року