АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОВТОРНОГО АВТОМАТИЗОВАНОГО РОЗПОДІЛУ НЕВИРІШЕНИХ СУДОВИХ СПРАВ

Нові правові механізми процесуального законодавства покликані забезпечити, в тому числі, розумні строки розгляду справи – одну із фундаментальних засад судочинства.

Однією із новел процесуальних кодексів в редакції від 15.12.2017 є окреме положення щодо підстави визначення нового складу суду. Так, ч. 9 ст. 32 ГПК України, ч. 7 ст. 33 ЦПК України та ч. 9 ст. 31 КАС України, які є тотожні за змістом, передбачено, що «невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом».

РОЗГЛЯД ПИТАННЯ ПРО ВІДВІД НА СТАДІЇ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВОГО РІШЕННЯ: ОДНООСОБОВО vs КОЛЕГІАЛЬНО

Будівля Північно-Західного апеляційного господарського суду.

Однакове розуміння норми закону є невід’ємною передумовою для її належного правозастосування. Такий постулат є особливо важливим в процесуальних галузях права, де дотримання «букви» закону зачасту превалює над «духом», а правове регулювання відносин не допускає застосування аналогії.

В контексті даної теми, хочемо звернути увагу на різне розуміння норм закону під час визначення складу суду для розгляду питання про відвід судді на стадії апеляційного чи касаційного провадження.

Аналіз судової практики свідчить про те, що суди України неоднаково підходять до визначення того, чи слід розглядати таку заяву після визнання її необґрунтованою одноособово або ж колегіально.

ЗАЯВА ПРО ВІДВІД СУДДІ: ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД ЧИ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ?

Можливість неупередженого та об’єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 р. (далі – Закон)  було докорінно змінено та уніфіковано в межах відповідних судочинств порядок вирішення заяви про відвід судді.

Як відомо, чинний Закон передбачає порядок відповідно до якого, якщо суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, то вирішення цього питання здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається в порядку автоматизованого розподілу справи. Простіше кажучи, відмова у задоволенні заяви учасника справи про відвід означає передачу її іншому судді для прийняття остаточного рішення з цього процесуального питання.

Практика заявлення і розгляду відводу судді за «новими правилами» викликала об’єктивну необхідність в аналізі цього правового інституту на предмет співвідношення права особи на незалежний суд та зловживання процесуальними правами.   

ЕФЕКТИВНІСТЬ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

будівля Господарського суду Київської області

Господарський процесуальний кодекс України в редакції від 15.12.2017 р. (далі – ГПК України) передбачає можливість здійснення господарського судочинства в порядку наказного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Нова форма судочинства відкрила перед особами, які мають право на звернення до господарського суду, альтернативні процесуальні можливості.

Юридичні особи та / або фізичні особи-підприємці можуть звернутися до процедури наказного провадження за таких умов:

ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Нещодавні зміни до процесуального законодавства України призвели як до оновлення змісту вже існуючих правових інститутів, так і до виникнення у ньому якісно нових правових механізмів.

Однією із новел вітчизняного процесуального законодавства є інститут врегулювання спору за участю судді (далі також – врегулювання спору або процедура).

За своєю природою така процедура є примирювальною та спрямована на досягнення сторонами компромісу з питань, які виникають із предмета позову. Врегулювання спору за участю судді не слід ототожнювати з медіацією, однак це є альтернативним способом вирішення спірних питань, що дозволяє сторонам швидко і в межах судових процедур досягти бажаного компромісу. 

В цій статті пропонуємо до Вашої уваги основні аспекти правового регулювання та практики застосування зазначеного правового інституту в господарському судочинстві.

УМОВИ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Оновлений конституційний статус органів прокуратури змінив характер та завдання їх діяльності. Так, в п. 3 ст. 131¹ Конституції України одним із завдань прокуратури визначається «представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом».

Вважаємо, що слід виокремити такі умови представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, тобто ті обставини, за яких може бути реалізований механізм прокурорського представництва:

ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА ДЕРЖАВНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

У процесі реформування української ринкової економіки акціонерне товариство є однією із можливих організаційно-правових форм діяльності суб’єктів господарювання, за якими закріплені об’єкти державного майна.

Частиною 2 ст. 22 Господарського кодексу України (далі – ГК України) [1] та п. 2 Методики визначення частки державного сектору у складі економіки, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [8] закріплено те, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.